Опубліковано: 13 квітня 2018 р..
Весна бере своє
Сніговий панцир так довго тримав у своєму полоні землю, що здавалося, ще не скоро зможе сонце розтопити його. Але ж весна бере своє! За кілька днів теплої погоди дружно потекли струмки, сніг і лід розтанули, лише де-не-де під лісом чи у балках лишилися його брудні купи, що швидко зменшуються, випаровуючись під сонцем: після холоду відразу запанувала літня спека. І якщо до Великодніх свят рушати в поле ще було рано, то за день ситуація різко змінилася.
У ТОВ “Колос” вирішили починати роботи в полі минулого понеділка: невідкладні роботи не могли вже чекати далі. Закривали вологу (за 2 дні ці роботи провели на 300-гектарній площі), взялися за перше підживлення азотними добривами озимих культур. Пшениця займає в господарстві 190 гектарів, на 7 гектарах посіяли восени елітний ячмінь канадського сорту HUMBER – для насіння, щоб наступного року площі цієї культури збільшити. Площі озимих підживлюють азотним добривом КАС у нічний час, щоб убезпечити тендітні рослинки від опіків на сонці, а також зменшити випаровування діючої речовини. Головний агроном господарства Денис Сичук переконаний, що цьогоріч там, де підживлення проводили по мерзло-талому ґрунті, своєї мети не досягли: стрімке танення снігу призвело до вимивання добрив.
У вівторок почали сіяти горох, який займає 50 гектарів. Сорт AUDIT французької компанії Limagrain закупили торік, спробували вирощувати і переконалися, що він дійсно має підвищену стійкість до посухи, вилягання та осипання насіння, дав на круг по 43 ц/га.
На жаль, довелося відмовитися від традиційної культури – гречки. Денис Леонідович з болем ділиться своїми міркуваннями: “Усі знають, що гречка є цінним медоносом, біля наших полів розташовувалися цілі ряди вуликів, бджоли брали взяток у той період, коли майже нічого не цвіте. І для харчування це – незамінний продукт. Але чому ж тоді наші високопосадовці не враховують цього у своїх планах, де мудра державна регуляторна політика? У 2016 році закупівельна ціна гречки була 16-17 тис. грн. за тонну, восени минулого року – вже 10 тис. грн., а нині – близько 7 тис. грн. за тонну! Чи ж вигідно її саджати? Звісно, ні. А чому ж так упала ціна? Виявляється, її купують у Росії! Причому нині – напряму (минулоріч через інші країни), не криючись, хоча й триває війна, але бізнес-інтереси для декого виявляються важливішими за моральний аспект й умови господарювання вітчизняних товаровиробників, у тому числі й пасічників”.
Отож гречки сіяти не будуть, натомість вирішили спробувати нову, але досить перспективну культуру – нут. Його починають сіяти відразу після гороху – у п’ятницю. Запланували зайняти ним 80 гектарів: на 47 га вирощуватимуть вітчизняний сорт Розанна, на решті – ізраїльский Йордан. Нут добре витримує посуху, користується високим попитом в експортерів, має пристойну ціну за якісну сировину.
Ще на полях товариства планують посіяти на 131 гектарі соняшник, на 200 га – сою, на 230 га – кукурудзу, але це буде пізніше, коли ґрунт добре прогріється. Тільки б вологу не вивіяло вітрами, бо хороших дощів в найближчий час не прогнозують. Також проведуть друге підживлення озимих культур за допомогою сівалок.
Під цьогорічний урожай з осені внесли 500 тонн компосту, 6 тисяч тонн курячого перегною, бо добре розуміють, що пісна нива щедро не вродить.
На закритті вологи в ґрунті трудилися механізатори Іван Гаврильєв (трактор New Holland і зчіпки зубових борін), Василь Жижка (трактор “Беларус” і зчіпки зубових борін), підживлював озиму пшеницю Віктор Ратушняк (трактор “Беларус” з обприскувачем), на підвезенні трудився Сергій Радько (трактор МТЗ-80 з бочкою).
На сівбі гороху задіяні механізатор Ігор Гуменюк (трактор “Беларус” і сівалка Great Plains), підвозив насіння автомобілем ЗІЛ Віктор Жижка, коткував площі після посіву механізатор Анатолій Нелюба (трактор МТЗ-80 з котками) – їх ви бачите на фото вгорі разом з головним агрономом ТОВ “Колос” Денисом Сичуком (третій зліва). На фото внизу – на закритті вологи трудився механізатор Микола Богдан (трактор ХТЗ 17221 і зчіпки зубових борін).
Світлана Воронянська. Фото автора.
Нещодавно на базі Диканської районної дитячо-юнацької спортивної школи відбулася відкрита першість селища з греко-римської боротьби серед юнаків 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010 років народження, присвячена пам’яті майстра спорту СРСР Мурата Кокоєва. У цьому турнірі взяли участь команди Шишацької ДЮСШ (тренер Олексій Стешенко), села Стасі (тренер Сергій Солонар) та Диканської ДЮСШ (тренер Валерій Трихліб). Учасників привітали голова Диканської районної ради Станіслав Муха, селищний голова Валерій Товстій, а також син Мурата Кокоєва – Алік Кокоєв, вони вручили усім учасникам та переможцям грамоти і медалі.
Прес-служба районної ради.
Весняний призов-2018
У районі триває весняний призов на строкову військову службу. До армії йдуть юнаки 1991-1999 років народження, які пройшли медичну комісію і за станом здоров’я визнані придатними до служби.
У середу на засідання призовної комісії, яку вів керівник апарату райдержадміністрації Віталій Дяківнич (на фото вгорі), прибули п’ять призовників
з Андріївки, Орданівки, Стасів та Діброви. Члени призовної комісії цікавилися їхнім здоров’ям, родом занять та готовністю служити народові України. Хлопці з Диканщини потраплять до військ Національної гвардії, Збройних сил України та Державної прикордонної служби (до останньої призов цьогоріч ведеться вперше).
Валентина Діденко.
На фото внизу: призовники Олег Дорогань, Микола Неділько, Олександр Дубовик, Олександр Коломієць, Максим Остапенко з військовим комісаром Диканського райвійськкомату підполковником Олексієм Каланієм та заступником військового комісара – начальником відділу комплектування
Віталієм Михном.
Стали чемпіонами України
У кінці березня в місті Коломиї відбувся чемпіонат України з класичного пауерліфтингу. У ньому взяли участь і вихованці тренера Диканської ДЮСШ Ігоря Рашоянца. Випередивши шістьох суперниць, у ваговій категорії 47 кг впевнену перемогу здобула Єлизавета Гребіник, втретє ставши чемпіонкою України.
Порадував і юний богатир, одинадцятирічний Микола Шеремет: на чемпіонаті він наполегливо виконав усі вправи і також здобув І місце у ваговій категорії 105 кг.
Диканські чемпіони нагороджені дипломами і золотими медалями, тренер – грамотою.
Валентина Діденко.
Диканька на поштових листівках
У філокартії – вивченні та колекціонуванні ілюстрованих поштових листівок – Диканька займає особливе місце, бо їй присвячено близько сотні окремих сюжетів. Це пояснюється тим, що в Диканьці були розташовані економія і садиба князів Кочубеїв, відомих державних діячів Російської імперії. Кочубеївські дуби в Диканьці прославив О.С.Пушкін в поемі “Полтава”, а М.В.Гоголь оспівав диканських козаків з їхніми традиціями в своїх знаменитих “Вечорах...”. На живописних полотнах диканські краєвиди й архітектурні споруди зображали художники О.М.Кунавін та Г.М.Лукомський. Саме тому полтавські фотохудожники Й.Ц.Хмелевський, В.О.Світличний, А.М.Павлович, М.Б.Фріденталь на початку ХХ ст.
часто відображали види Диканьки на своїх світлинах, які репродукували потім на поштових листівках, в журналах і газетах. Поштові листівки друкувалися в Полтаві у паперових магазинах Дохмана, Шилянського, Лоповика, Кайдановського, Маркевича, а також замовлялися в Києві, Петербурзі, Москві (Шерер і Набгольц). Кольорові поштові листівки друкувались у Швеції в Стокгольмі на фірмах Гранберга і Сванстрема.
Міжнародний стандарт поштової листівки 9х14 см був прийнятий в 1878 році на Всесвітньому поштовому конгресі в Парижі. Перші поштові картки в Російській імперії з’явилися в 1894 році і відразу стали дуже популярними, хоч і коштували відносно дорого: чорно-білі – 3-5 коп., а кольорові – 5-10 коп.
У 1911 році в Полтаві створюється об’єднання фотомайстрів. Особливо слід згадати фотохудожника Йозефа Целентиновича Хмелевського. Він народився у Варшаві в сім’ї польського шляхтича і російської дворянки в 1849 році. Після одруження з полтавкою, дочкою провізора К.Ромера, з 1875 року жив і працював у губернському центрі. Відкрив у Полтаві одне з перших і найкращих в імперії фотоательє.
Він майже півстоліття вів фотохроніку життя полтавського краю, зберіг для нащадків портретні зображення багатьох відомих земляків, фотографував урочисте відкриття пам’ятника І.П.Котляревському в 1903 році, візит до Полтави в 1909 році імператора Миколи ІІ. У Й.Хмелевського фотографувались В.Короленко, Панас Мирний, Г.Мясоєдов, М.Скліфосовський, М.Коцюбинський, В.Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, М.Старицький, Г.Хоткевич, В.Самійленко, а також наша знаменита землячка М.Башкирцева. Крім портретів та пейзажів, найбільш яскраве враження справляють його жанрові сцени, де він відображав буденне життя українців.
У 1902 році Й.Хмелевський видав фотоальбом “Гоголь на батьківщині”. Автор альбому зібрав унікальні матеріали, що стосуються біографії Миколи Гоголя та землі, де він народився. У передмові до свого видання Хмелевський писав: “Місцевості і обстановку, дорогоцінні для біографії Гоголя, читач знайде тут, закріпленими за допомогою світла майже в такому ж вигляді, якими їх бачив наш великий письменник”. Також видав альбоми “Земський будинок у Полтаві” та “Полтавська психіатрична лікарня”, численні випускні альбоми полтавських інститутів, гімназій, училищ. За знімками фотохудожника надруковані серії поштових листівок “Типи Малоросії” та “Краєвиди Полтавщини”. Журналіст М.Лернер ілюстрував свою публікацію про палац В.С.Кочубея в журналі “Столица и усадьба” за 1916 рік світлинами Хмелевського.
Він є учасником 20 міжнародних фотовиставок, отримав медалі на виставках у Москві, Лозанні, Брюсселі, Чикаго, Санкт-Петербурзі. Тріумфальною була його участь у Всесвітній виставці в Парижі 1900 року: крім золотої медалі, французька влада нагородила Хмелевського орденом Академічних пальм і присвоїла Почесне звання “Officier D’Akademie”. Хмелевський був знавцем та новатором техніки і хімії у фотографії, власноруч виготовляв мокрі колоїдні та сухі бромжелатинові фотопластинки. Його статті з фотосправи друкувалися в журналі “Фотограф-любитель”. Після смерті Й.Хмелевського в 1924 році його майно було націоналізоване, дружина з сином змушені були повернутися до Польщі. З речей, які належали майстру: документи, негативи, фотоапаратура, практично нічого не збереглося.
Але надзвичайно цікавим для диканців є фотоальбом “Диканька князя Віктора Сергійовича Кочубея. 1888”, до створення якого був причетний і Й.Хмелевський. Копію цього альбома передав для нашого музею відомий філокартист, земляк І.В.Бугаєвич, більш відомий під псевдонімом Юрко Матена. В 60-х роках він випадково натрапив на цей альбом в історичному архіві тодішнього Ленінграда. З цього альбому розпочалось його захоплення поштовими листівками, загалом його філокартична колекція нараховувала близько 15 тис. одиниць. Нині експозицію Диканського музею прикрашають світлини загального вигляду палацу Кочубеїв, Тріумфальної арки, Свято-Троїцької та Свято-Миколаївської церков. Вражають розкішшю види Мазепинського дуба, квітника з князівським гербом, саду з тропічною рослинністю, тенісного корту і велотреку, майданчика для крокету, оранжереї і теплиці. Дивують високим рівнем розвитку пиво-медоварний завод з хмелярнею і ставками, кінний завод з конюшнями, механічні майстерні, електростанція, паровий двигун з молотаркою. Багато світлин присвячені внутрішньому вигляду окремих кімнат палацу, на світлинах можна впізнати всіх представників родини Кочубеїв.
Ці поштові листівки та світлини викликають велику зацікавленість і в диканців, і в гостей нашого селища. Тому звертаюсь до небайдужих земляків з проханням приносити старі фото про Диканьку і її мешканців. Ми можемо прийняти ці фото в дар музею або ж зняти з них копії й повернути фото власнику. Будемо щиро вдячні!
Олександр Братський, художник історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша.