top of page
Опубліковано: 21 грудня 2018 р..

Щоб у диканських оселях було світло і затишно

 
У будні і свята про безперебійне енергопостачання дбають сімдесят працівників колективу. Сумлінності й відповідальності вимагає кожна ділянка роботи у філії, адже електричний струм жартів не любить. Саме такі якості притаманні електромонтерам Віктору Свистуну та Володимиру Калембету, майстрові Орданівської дільниці Юрію Гриню, старшому  інспектору Костянтину Спірідонову, інженерові групи реалізації Ірині Кожух, водію Олександру Спаському – вони занесені на Дошку пошани філії. Уважна, ввічлива, доброзичлива – так відгукуються абоненти про контролера енергонагляду Оксану Фесенко, її нагороджено грамотою ПАТ “ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО”, якраз до Дня енергетика присвоєно звання “Ветеран праці ПАТ “ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО” інженеру виробничо-технічної групи Оксані Бражник.
На фото Світлани Глушко: вгорі – оператор комп’ютерного набору Зоя Суєвалова, контролери Олена Удовіченко, Ігор Гарус, Олена Федоренко, Дмитро Онацько, Марина Марченко, Любов Марченко; внизу зліва – диспетчер району електричних мереж Віктор Рокитянський, монтери оперативно-виїзної бригади Валерій Шпіньов, Андрій Кваша; внизу справа – електромонтери Диканської дільниці технічного обслуговування і ремонту розподільчих мереж Владислав Федорук, Іван Северин, Віктор Свистун.

PC170023.JPG
PC170003.JPG
PC170010.JPG


Значення професії енергетика переоцінити важко, адже вона – одна із визначальних для розвитку національної економіки нашої держави, це почесна й дуже відповідальна робота. Десятки років успішно справляється зі своїми завданнями, забезпечуючи стабільну роботу економіки та дбаючи про якість побуту жителів району, Диканська філія 
ПАТ “ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО”, її очолює Олексій Кожух. Професійні, ініціативні – так говорить він про своїх колег, ось, скажімо, – заступник начальника Вадим Воронянський: тридцять вісім років життя пов’язав з галуззю енергетики, пройшов шлях від диспетчера до заступника начальника, цьогоріч до професійного свята відзначений подякою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. 

PA050010.JPG

За плечима вчителя початкових класів Орданівської загально­освітньої школи І-ІІІ ст. 
Катерини Джули – 36 років педагогічного стажу. Вона – вчитель вищої категорії, керівник методоб’єднання вчителів початкових класів школи. Цьогоріч Катерина Іванівна знову набрала перший клас, але навчає їх вже зовсім за іншим державним стандартом – Програмою Нової української школи. Творчий підхід до справи, любов до учительської роботи і до кожного зі своїх вихованців, відповідальність – складові, які дозволяють досягти успіху.

Вифлеємський вогонь – 
у Диканьці!

 У фестивалі взяли участь члени Диканської районної екологічної дитячої громадської організації “Зелене серце” разом зі своїми керівниками Іриною Черкаською, Яною Трутень, Тетяною Біляєвою (на фото). Мета цього заходу – сприяння вихованню в молоді  громадянської свідомості, активізація дитячого громадського руху.
Делегація з Диканщини відкривала захід Андріївськими вечорницями: частували учасників варениками із сюрпризом, запрошували відкусити калити тощо. У рамках роботи фестивалю Тетяна Біляєва провела екологічний брейн-ринг, диканці ділилися також секретами виготовлення еколистівки та українськими народними традиціями чаювання.
Разом із працівниками Міністерства планували діяльність своєї громадської організації на наступний рік, вчилися розробляти проекти задля фінансування їх Міністерством молоді та спорту. Вибрали дитячу громадську раду при Міністерстві, до її складу увійшла й Олеся Шурпик з Великих Будищ.
А давні друзі – скаути зі Львова – передали Вифлеємський вогонь миру, який, у свою чергу, їм передали їхні партнери з Кракова. Зі священним трепетом везли те світло, розуміючи його символічність і важливість для кожної людини. Його скаути беруть на місці народження Ісуса Христа у Вифлеємі і поширюють у всьому світі. Вогонь долає безліч кордонів і потрапляє до всіх, хто чекає на світло тепла, миру, злагоди і сподівання, єднаючи людей. Запалімо й ми в собі вогонь любові і добра!
Валентина Діденко.

48394777_2172614349723243_70645524024975

“Веземо світло миру в Диканьку! Бо в першу чергу ми люди, а потім вже керівники та підлеглі, прихильники та представники тих чи інших політичних сил, віряни та парафіяни різних конфесій! Долучайтесь!!! # Зелене _серце”, – багато хто з нас у Фейсбуці вподобав цей пост, який Ірина Черкаська написала, повертаючись з Києва додому.
Упродовж 13-17 грудня на базі дитячого позаміського закладу оздоровлення та відпочинку “Пуща Водиця” під егідою Міністерства молоді та спорту України проходив Всеукраїнський фестиваль “Ми – українці”.

Відбулася презентація книги Петра Лелюка

47682543_211688726413123_481392613279137

Нещодавно в Полтавському літературно-меморіальному музеї І.П.Котляревського відбулася презентація книги нашого земляка Петра Лелюка “Полтавский институт благородных девиц. Персоналии”, яка щойно побачила світ в одному з харківських видавництв. Автор, працюючи старшим зберігачем фондів державного архіву Полтавської області, жваво зацікавився історією. Зокрема, однією зі сторінок минувшини рідного краю – функціонуванням Полтавського інституту шляхетних дівчат – закритого навчального закладу, який діяв у Полтаві в 1818-1917 роках. Перший серед губернських міст і шостий у Російської імперії взагалі, інститут шляхетних дівчат був єдиним у Полтавській губернії середнім навчальним закладом для збіднілих дворянських дочок. Він давав освіту, естетичне і етичне виховання і право на посаду виховательок дітей дворянства і духовенства. Архітектурний комплекс Інституту шляхетних дівчат (нині Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка) – пам’ятка архітектури національного значення. 
Полтавський Дворянський благодійний Інститут шляхетних дівчат був урочисто відкритий 12 грудня 1818 року, 200-річчю цієї події й була приурочена презентація видання. Історія цього закладу була викладена на сторінках книги протоієрея П.І.Мазанова, його праця розкривала багатогранне життя навчального закладу до 1898 року. Інститут проіснував у Полтаві до 1917 року, у січні 1918 року він був евакуйований до Владикавказу. При радянській владі, зрозуміло ж, вивченню його історії уваги не приділялося. Архівні документи були втрачені під час Другої світової війни. 
Петро Лелюк знайшов нові джерела, які не тільки доповнюють відомості з книги П.І.Мазанова, але є єдиним джерелом історії інституту з 1899 по 1920 роки. Свою першу літературну працю автор присвятив внучці – Софійці Лифаренко з побажаннями “вирости всебічно розвиненою, на всі руки майстринею, розумницею й красунею”.

bottom of page