Опубліковано: 28 липня 2017 р..
Колос достиг – пора заповняти засіки
У самому розпалі літа, коли повітря ніби плавиться від спеки, настає і найгарячіша пора для хліборобів – жнива. У виробничому підрозділі “Орданівка” ТОВ “АФ ім. Довженка” (директор Віктор Юрченко) їх розпочали 11 липня з обкошування полів. Цього року до збирання підлягало 1100 га озимої пшениці та 180 га ярого ячменю. Нині усі поля з пшеницею оброблено, і збіжжя уже лягло в засіки господарства, урожайність – 50,5 ц/га. Уже зібрали ячмінь на території Шишацького району, а з 26 липня – і на Диканщині, урожайність цієї культури становить
36,4 ц/га. “Також чекають свого часу 180 га соняшнику, 72 га кукурудзи і 1148 га цукрового буряку”, – розповідає головний агроном господарства Сергій Дащенко. Зараз жнивна кампанія у господарстві уже фінішувала.
На жнивах у ВП “Орданівка” були задіяні найкращі екіпажі: комбайнами Case-2388 курсували полями Микола Кальник та Олексій Чугуївець (на фото вгорі ліворуч), Анатолій Цись і Олександр Забалуй. Також задіяні три комбайни John Deerе з Черкас. Постійно на полі чергували водовози Олексій Барабаш, Олександр Нужний (на фото внизу праворуч), котрі завжди були готові зупинити пожежу, аби вона не знищила урожаю. З цією ж метою дискували межі посівів трактористи В’ячеслав Бражник на тракторі John Deerе з дисковою бороною Wishek (на фото внизу ліворуч), Олександр Новак трактором Т-150 з бороною “Солоха” й оборював території механізатор Вадим Безрук на тракторі МТЗ-80 з плугом.
Вирощений урожай під керівництвом завідуючого автогаражем Олександра Півня без затримок звозили на тік водії вантажівок (одного з них – Олександра Лук’янчука за кермом його вірного помічника КамАЗа – ви бачите на фото вгорі праворуч). А вже працівники току дають лад зібраному, за це відповідає завідуюча токовим господарством Олександра Стецько. Коли зерно уже відправили на зважування й зберігання, робота в полі не припиняється: тут проводять тюкування соломи. У цьому процесі задіяні механізатори Сергій Яресько та Олексій Черкаський, які працюють на тракторах Case-310 із прес-підбирачами Quadrant. Перевозять солому з поля механізатори Олександр Зубач, Іван Мондик і Микола Дупак, вантажить тюки трактором МТЗ-82 зі стогокладом Віталій Панов. У цей же час відбувається і скиртування соломи, тут порядкують механізатори Manitou Денис Цалко і Володимир Дем’яненко. На очищені від соломи поля працівники господарства вносять мінеральні добрива і дискують ґрунт, паралельно обробляють насадження цукрового буряку від хвороб (на цій ділянці роботи керівництво агроформування відзначає працю Сергія Яцинюка).
Про те, щоб жоден процес не зупинився через несправність техніки, дбає інженерний склад ВП “Орданівка”, зокрема старший інженер Василь Хоролець і бригадир тракторної бригади Сергій Сардаров. А за дієздатність персоналу відповідають працівники їдальні (завідуюча Марія Калюжна), котрі готують для трудівників поля калорійні, ситні та смачні сніданки й обіди.
Загалом під час жнив господарство нагадує мурашник: у кожного своє завдання, своя робота, яку треба виконати вчасно і якісно, аби не затримати інших, не підвести всю команду. З ранку й до пізнього вечора поле гуде, курить гарячим пилом з-під коліс, перегукується дужими чоловічими голосами. І так триватиме доти, доки весь урожай не спочиватиме в коморі.
Тетяна Лазор. Фото автора.
"Бронза” чемпіонату
світу з кінноспортивного
джигітування
Укотре сідлаючи своїх улюблених гриванів, члени клубу “Чотири підкови” (що діє на базі табору “Вітер перемін” у Михайлівці) мріють, що колись в Україні кінний спорт набуде офіційного статусу і нарешті з’явиться можливість не просто пишатися своїми досягненнями, а й здобувати звання кандидатів у майстри і майстрів спорту. А поки що вони колекціонують медалі, дипломи та грамоти, привезені з усіляких фестивалів та змагань. Нещодавно колекція клубу поповнилася ще однією нагородою – “бронзою” Другого чемпіонату світу з кінноспортивного джигітування, який проходив з 13 по 15 липня у
м. Литкаріно (Підмосков’я, Росія).
Минулого року збірна України, до складу якої входили і наші земляки, так само посіла третю сходинку на чемпіонаті. Цьогоріч показники значно покращили, до “срібла” недотягли зовсім трохи. А втім своїми результатами Владислав Панасенко з Полтави, Роман Щербак з Диканьки і Руслан Андреєв з Хмельницького задоволені.
У перший день змагань, 13 липня, учасники чемпіонату демонстрували свої уміння володіти зброєю (списом, пістолетом, ножем, шаблею та луком) під час верхової їзди. Хоча влучити в ціль вдавалося і не завжди, команда виступила на гідному рівні. Наш земляк Роман Щербак посів дев’ятнадцяту сходинку, Руслан Андреєв став чотирнадцятим, а Владислав Панасенко – сьомим. Другий конкурсний день, 14 липня, був присвячений змаганням з вільного джигітування. Спортсмени мали виконати по шість елементів, що належать до високої категорії складності: різноманітні крутки, стійки, обриви, стрибки з коней на шаленій швидкості. Цей день для української збірної був удалішим: Роман зайняв п’яте місце, Владислав – шосте, Руслан – одинадцяте. Завершувався чемпіонат 15 липня нагородженням учасників та показовими виступами. До речі, наші спортсмени були вдягнені у вишиванки та шаровари і під час змагань, і на показових виступах, де підкріпили враження від своєї майстерності ще й національним колоритом, українськими мелодіями. А ще, розказують, їхали Росією з українським прапором напоказ і жодного разу не почули якогось негативного висловлювання на свою адресу. Так само і на змаганнях не відчували упередженого ставлення. “Конюшня – це нейтральна територія, де всі свої”, – коментує Руслан Андреєв.
Отож в індивідуальному заліку суддівська колегія, до котрої входила й полтавка Юлія Міміка, визнала Владислава Панасенка п’ятим, Романові Щербаку було відведене десяте місце серед спортсменів-вершників, а поряд з ним розташувався і Руслан Андреєв, посівши одинадцяте місце. У командному заліку за сумою всіх місць наша збірна зайняла третю сходинку, поступившись командам з Росії та Німеччини, але залишивши позаду Великобританію, Йорданію, Білорусь, Молдову, Норвегію та США. Шкода, що радість цього досягнення не змогла розділити зі своїми товаришами дворазова чемпіонка України Катерина Лизанець, яка теж є членом клубу “Чотири підкови” і котра старанно готувалася до участі в чемпіонаті та мала всі шанси на щонайменше срібну медаль. Незадовго до змагань вона отримала травму й мусила залишитися вдома, уболіваючи за українців заочно.
Повернувшись додому, вершники продовжили відточувати свою майстерність, адже вони традиційно беруть участь й у всеукраїнських змаганнях з джигітування, і в обласних змаганнях з конкуру (подолання перешкод), займаючи призові місця. Значить, треба і далі тримати високу планку. А ще запрошують юнаків до кінноспортивного клубу, бо чомусь в усьому світі сьогодні так складається, що верховою їздою цікавляться переважно дівчата. От і в “Чотирьох підковах” більше представниць прекрасної статі, а хлопців не вистачає. Хоча не віриться, що ніхто з юнаків ніколи не уявляв себе – статного, мужнього – верхи на баскому скакуні. Тож, юні диканці, приєднуйтесь, можливо, саме вам судилося привезти в Україну “золото” з чергового чемпіонату світу.
Тетяна Лазор.
На фото: ліворуч – Роман Щербак, Владислав Панасенко і Руслан Андреєв з минулорічними та цьогорічними нагородами з чемпіонату світу з кінноспортивного джигітування; праворуч – під час представлення команди на змаганнях.
Тут колиска душі, що леліяли батько і мати,
Тут правічна любов віддзеркалює в рідних очах
“Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там”, – укотре згадалися слова мудрої українки Ліни Костенко, коли стомленими птахами, але гордо розправивши крила, минулої суботи поспішали до колиски свого дитинства, рідної Писарівщини, на День села. Її – не впізнати: причепурилася, як дівчина перед побаченням, кокетливо сяяла очима: “Як я вам? Скучили? А я така ж гарна і все так же вас люблю!”
Саме зі слів про правічну любов до села, до рідних, близьких, що привела на цю зустріч односельців, гостей здалека і зблизька, розпочала свято одна із його організаторів, автор сценарію і ведуча Галина Григоренко. Як і годиться, світлими спогадами і хвилиною мовчання спершу вшанували тих земляків, хто вже відійшов за межу Вічності, для кого рідна земля стала останнім прихистком.
