Опубліковано: 20 квітня 2018 р.
Як відремонтувати гідротехнічні споруди, зберегти водойми, убезпечити населені пункти від водної стихії
Цьогорічна весна випробовувала на міцність гідротехнічні споруди водойм Диканського району, витримали далеко не всі. Тож питання про стан та утримання гідротехнічних споруд на водних об’єктах Диканщини та заходи щодо недопущення їх руйнування стало предметом обговорення на виїзному засіданні депутатських комісій районної ради з питань аграрної політики, земельних відносин, екології та природокористування; з питань будівництва, промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики та житлово-комунального господарства; місцевої комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, яке минулої середи провів голова районної ради Станіслав Муха. Члени комісій (на фото) побували у Веселівці, де вода порвала греблі каскаду ставків, у Климківці та Міжгір’ї, де Вільхова Говтва показала свій характер, у Дячковому, де постраждала гребля Баневого ставу, та у Троянах, де була серйозна загроза прориву дамби місцевого водосховища (про те, як ліквідовували надзвичайну ситуацію, – інформація на
2 стор.). На більшості водойм тривають відновлювальні роботи.
Під час виїзного засідання радилися, як відремонтувати названі об’єкти, зберегти водойми, убезпечити населені пункти від водної стихії. Як зазначив Станіслав Муха, на сьогодні маємо юридичні колізії: жодна гребля та дамба (окрім Троянівського водосховища) не перебуває ні на чиєму балансі, в оренду ж передані лише водойми. Отож утримання дамб та гребель стає проблемним, а вкладення коштів у їхній ремонт – неможливим. Тож потрібно вирішити питання передачі водойм в оренду лише цілісним майновим комплексом, для забезпечення утримання об’єктів у належному стані. Що ж до Троянівського водосховища – проблема не вирішується вже кілька років, виготовлений у 2011 році проект на ремонт гідротехнічної споруди досі не реалізований, застарів і потребує коригування. Без фінансової участі області район не зможе виконати необхідний ремонт, а ситуація з кожним роком стає критичнішою. Запропоновано на черговій сесії районної ради прийняти звернення до голови облдержадміністрації про необхідність виділення коштів для екстреного ремонту гідротехнічної споруди Троянівського водосховища.
Щодо інших водойм – необхідна районна програма, яка забезпечить належне утримання гідротехнічних споруд шляхом планового і своєчасного ремонту.
Прес-служба районної ради.
Фото Світлани Глушко.
Почнімо з власного двору
Традиційно навесні, коли сходить сніг з землі, дбайливі господарі беруться за мітли та граблі, чепурять садиби, вулиці. Щоб акцентувати на необхідності наведення порядку та мобілізувати населення на прибирання, у районі та й в усій державі традиційно оголошують двомісячник чистоти. Усеукраїнська акція “За чисте довкілля” вже стартувала і цьогоріч.
За два тижні, відколи встановилася сприятлива погода, чимало зроблено у Диканьці, але... знову наступаємо на ті ж граблі. Сміття з власного двору далеко не всі довозять до звалища. Ним знову захаращують яри, лісосмуги, окремі “чистуни” не соромляться винести його під сусідський паркан. А лідирують у цьому мешканці кутка, прилеглого до вулиці Котляревського. Перехрестя неподалік каналізаційно-насосної станції, вихід, що веде до Дзюбиного яру, узбіччя вулиці Бєлінського вздовж греблі навпроти Дзюбиного ставу всіяні купами сміття. Засмічена, у торішніх бур’янах територія навколо трансформаторної підстанції по вул. Вишневій у районі колишнього молокозаводу. “По-господарськи” акуратно попід парканом поскладав якийсь “чепурун” мішки з непотребом, вивезеним з власного двору, попід парканом колишньої МТФ по вул. Липовій. Несанкціоноване звалище влаштували і на перехресті Козацької, Сковороди та Чернишевського, така ж картина відкривається очам і на розі вулиць Світлої та Кутузова біля колишнього магазину “Кафетерій”. Не лінуються диканці везти непотріб до Страшкового лісу (ну чому ж не на звалище, якщо вже і в машину повантажили?), замість розкішних проліскових та рястових галявин тепер там купи будівельного сміття, скла, пластикових пляшок, пір’я і т.д.
Це лише дещиця з зафіксованого рейдовою бригадою у складі селищного голови Валерія Товстія, начальника відділу містобудування, архітектури та житлово комунального господарства РДА Наталії Звагольської та працівників редакції. А от мешканці вулиці Гвардійської рейду та нагадування не чекали, самі організувалися на прибирання правого схилу яру, приємно, що традиція зносити сюди сміття відмирає, нових куп немає, щоправда лівий схил красномовно засвідчує, яким донедавна був весь яр.
– Чи ж буде налагоджено вивезення сміття з приватного сектору? – цікавимося у селищного голови, адже саме на те, що нікуди діти непотріб, найчастіше нарікають мешканці.
Як говорить селищний голова, з настанням тепла транспорт був задіяний на прибиранні громадських місць, центру селища, кладовищ, а вже з наступного понеділка три трактори буде направлено у мікрорайони селища.
– Яка перспектива з ремонтом доріг? – наступне питання, яке ставимо Валерію Товстію.
– До 9 травня підремонтуємо дорожне покриття центральної частини селища: від площі Незалежності до площі Слави. Минулого року відфрезованим матеріалом висипали вулицю Вишневу та частину вулиці Короленка, цьогоріч плануємо продовжити цю роботу. Є домовленість з філією “Райавтодор” про грейдерування доріг. Проведемо ямкові ремонти.
У критичному стані схил вулиці Вишневої біля каналізаційно-насосної станції. Тут почали робити висипку, необхідно утрамбувати та укріпити схил, який щороку розмиває дощами, талою водою.
– Які плани щодо благоустрою Диканьки в цілому? – далі запитуємо селищного голову.
– Виготовляємо проекти на реконструкцію трьох селищних парків: Слави, Незалежності, Гоголя, у них прокладемо доріжки, встановимо освітлення “сонячне дерево”, лавочки. У парку Гоголя буде і дитячий майданчик, і велодоріжка, і алея гоголівських героїв. Втілення цього задуму помітно осучаснить центр Диканьки.
Так, нам дуже хочеться бачити наше селище сучасним, затишним. Але чи ж варто чекати, що хтось зробить його таким? Що приїдуть представники департаменту архітектурно-будівельного контролю чи державної екологічної інспекції і вкажуть на самовільні забудови, на несанкціоновані звалища, що псують вигляд Диканьки, та все це підкріплять кругленькими сумами штрафів?
Тож почнімо з власного двору. А про про те, як долучаються жителі району до акції “За чисте довкілля!”, “Трудова слава” розповідатиме і надалі.
Світлана Глушко.
На фото автора: ось так господарюють деякі диканці.
Стасівські інтелектуали
Активними, цілеспрямованими і розумними ростуть вихованці Стасівської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. М.Башкирцевої – одинадцятикласник Олег Шкурпела, десятикласниця Інна Якименко, восьмикласниця Дарія Кругляк. Вони неодноразово брали участь в інтелектуальних змаганнях школярів – олімпіадах, гідно представляли свою школу на районному і обласному рівнях. Так, Олег перемагав у районних етапах з фізики, математики, астрономії, був другим з креслення, а нещодавно взяв участь в обласному етапі з цього предмета і посів друге місце – дуже достойний результат. Інна ґрунтовно вивчає правознавство, стала першою в районній олімпіаді з цієї дисципліни, Даша неодноразово виборювала першість у районному конкурсі декламаторів, брала участь у конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика, є активним учасником шкільного драматичного колективу. Саме така молодь стане творцями і будівничими нашої держави у недалекому майбутньому, від їхньої ініціативності, міцного багажу знань, патріотизму і залежить її доля.
Фото Світлани Воронянської.
Уроки трудового навчання в Диканському НВК ім.М.В.Гоголя проходять змістовно, цікаво і захопливо. Різноманітні вироби, поробки, речі інтер’єрного призначення учні виготовляють власноруч, стаючи справжніми майстрами ужитково-прикладного мистецтва.
На шкільних і районних олімпіадах діти шліфують свою майстерність, щороку займають призові місця на обласних олімапіадах.
Цього року учні 9-11 класів показали блискучі результати шиття на швейній машинці та роботи на деревообробному станку: Таня Іванова, Аліса Дзюба, Даша Ляш, Стас Зливко і Богдан Бондар здобули ІІ і ІІІ місця. Їхні комплексні роботи за якістю виготовлення, оздоблення, художньою композицією були оцінені максимальними балами.
Домашні завдання, які діти отримали заздалегідь, відрізнялися новизною і оригінальністю виконання: дівчата дивували кулінарними шедеврами, а хлопці виготовляли корпус для флешки. Крім того, за умовами конкурсу діти мали презентувати свою роботу, зробити фотографії технологічного процесу виготовлення, рекламувати виріб. У цьому конкурсі вони були кращими!
Уміння, набуті на уроках трудового навчання, пригодяться дітям у дорослому житті.
Готували дітей до олімпіади вчителі вищої кваліфікаційної категорії, учителі-методисти Ірина Постернак, Сергій Крупицький, Олег Дмитренко і автор цих рядків.
Валентина Полозюкова, керівник кафедри вчителів трудового навчання Диканського НВК ім. М.В.Гоголя.
Стають майстрами ужитково-прикладного мистецтва
Долі людей мовою документів
Робота з архівними справами УМВС України в Полтавській області – це не просто пошук репресованих диканського краю (хоча ця ланка є першочерговою). Це ще й можливість дослідити систему виявлення та комплектації списків “неблагонадійних громадян держави”. Яким же чином потрапляли під підозру наші земляки? Може здатися, що це всього лише випадковий збіг обставин, фатум чи, власне, вина самих репресованих. Може здатися, що вся територія, підпорядкована комуністам, а в майбутньому радянській владі – розсадник націоналістичних настроїв, підривних гуртків і контрреволюційних угруповань і повстанських загонів. Правда це чи, можливо, “Єжові рукавиці” переслідували інші наміри і цілі? Особливо якщо врахувати, що, за офіційними даними, радянську владу встановила добровільно більшість населення майбутньої держави СРСР.
Одним із перших завдань, які вирішувала радянська влада на теренах новоутвореної держави, була боротьба з інакомисленням. Утримання населення в постійному страху з допомогою терору – надійний спосіб оминути спротив соціальних мас.
Згідно із статтею старшого наукового співробітника Інституту історії України НАНУ Р.Подкура “Формування оперативного обліку “контрреволюційних елементів” самі чекісти формулювали завдання оперативного обліку так: “Ворог менш небезпечний, якщо його знаєш. Агентура виявляє ворожі антирадянські елементи і повідомляє про їхню контрреволюційну діяльність органам НКВС. Потрібно постійно мати чітко поставлений оперативний облік, від якого не міг би вислизнути жоден ворог, як би глибоко він не лягав у підпілля, як би не змінював свою личину”.
Першими до списку неблагонадійних елементів у 1919 році потрапили колишні поміщики, капіталісти, а також особи, які займали відповідальні посади при царському і буржуазному ладі. У 1919-1921 роках місцеві апарати ВЧК-ВУЧК були зобов’язані обліковувати колишніх царських чиновників та офіцерів. З 1920 року особливі відділи брали на облік новий контингент осіб: підозрюваних у шпигунстві іноземних підданих, що проживали в межах держави і займались антирадянською діяльністю. На облік були поставлені також купці, фабриканти, заводчики, банкіри, великі домовласники, родичі зазначених осіб. Особливе місце займали служителі культу та активні віруючі.
У 1937 році було заарештовано мешканця с. Федорівка Великорудківської сільської ради Афанасія Івановича Котелевського. Його було звинувачено “у проведенні на дому нелегальних зборів баптистів, які займались агітацією “паратеїчного” характеру”. Наголосимо, що перші свідчення проти Котелевського А.І. датовані у справі 1939 роком, проте кожен свідок підписав документ, у якому визнавав, що те ж саме він говорив і у 1937 році. Цікавою є постанова Полтавського НКВС, до якого було направлено кримінальну справу. Постановою зазначалось, що кількість свідків для винесення вироку є недостатньою, тому варто залучити ще 2-3 особи для більшої достовірності у суді. Справу було закрито за недоведеністю складу злочину. Під час судового засідання свідки так плутались у власних показаннях, що навіть суд визнав їх сумнівними.
Реєстрація “сумнівних” осіб проводилась досить просто, у цьому органам НКВС допомагали інформатори, агенти з їхніми спеціальними донесеннями, деякі друковані видання, матеріали закінчених справ, повідомлення про розшук. Під час перегляду кримінальних справ звертаємо увагу і на такі моменти: досить часто свідками брали незнайомих чи малознайомих підсудному осіб. Останні мали переважно велику родину, їм було що втрачати у разі відмови співпраці з органами. Непоодинокими є випадки, коли свідки кримінальних справ через певний проміжок часу самі ж потрапляли до списку неблагонадійних. Відповідно, коли хтось із родичів засудженого багато пізніше подавав скаргу з метою реабілітувати рідну людину, свідків того часу вдавалось знайти досить рідко. Тому у переглянуті справи вписували нових, не пов’язаних із попереднім вироком.
Яким чином упорядковувалась інформація щодо неблагонадійних? Для цього розробили спеціальні анкети, які заповнялись у 3 примірниках. Спочатку до анкети занотовували факти антирадянської діяльності тієї чи іншої особи. Наприклад, в анкеті Воронянського Івана Трохимовича, жителя с. Диканька, зазначалось (збережено оригінальну мову і пунктуацію): “Заядлый украинский националист. В 1920 году – организатор и председатель украинской националистической организации “Просвіта”. Брат Александр как троцкист исключён из партии и арестован. Воронянський И.Т. является членом контрреволюционной националистической организации”.
Було запроваджено 2 групи обліку: “А” – основний облік, особи, які потрапляли в цю групу, підлягали найвищій мірі покарання; “Б” – допоміжний облік, це особи, на яких відомості були отримані вперше. Робітники, бідняки, середняки і колгоспники за відсутності відомостей про їхню антирадянську діяльність протягом року з оперативного обліку знімались. Інші підлягали різним видам покарання.
Якщо ж справа доходила до слідства, то кожна кримінальна справа супроводжувалась біографічними даними про особу. Уже з 1930 року картка на особу містила 12 пунктів.
Олена Лисенко – директор наукового агентства зі створення науково-документальних серіалів “Книга пам’яті” та “Реабілітовані історією” – в одній зі своїх наукових статей звернула увагу на ще один важливий компонент формування кримінальної справи – це довідки-характеристики сільських рад. Довідка такого роду могла видаватись завчасно, тобто за декілька місяців до арешту людини. Наводимо приклад довідки Диканської сільської ради: “Дана за Воронянського Івана Трохимовича, уродженця села Диканька, в тім, що його батько до революції працював писарем контори поміщика Кочубея, з майна мали хату, сарай. Після революції батьки займались сільським господарством, яке складалось з хати, сарая, коня, землі 3 га. Воронянський І.Г. вибув з села Диканька і працював по селах району учителем. Матеріали за його останні 25 років невідомі”.
Воронянського Івана Трохимовича було заарештовано у 1938 році. На першому допиті він зізнався в усьому, що йому інкримінували. Уже будучи ув’язненим, він відмовився від своїх слів, пояснивши це так: “Неправдиве показания на предидущем допроси 09.09.1938 года я дал потому, что будучи арестован на протяжении длительного времени, я физически ослаб, тяжёлые лагерные условия, длительные допросы стоя… желая как можно скорее, чтобы было закончено следствие и под давленим я признал свою виновность, чего в действительности не было. Учителем сельской школы я работал 17 лет”. Допомогли вчителю отримати свободу і покази свідків, які відмовились говорити про засудженого погано. Воронянського Івана Трохимовича було звільнено з-під варти 22.03.1939 року. Справу закрито за відсутністю складу злочину.
Довідки-характеристики сільських рад та правління колгоспів, які давались на вимогу органів держбезпеки як до арешту підозрюваного, так і після, слугували або приводом для арешту громадянина, або підтверджували “соціальну небезпеку” з боку особистості і входили до доказової бази кримінальної справи.
Олена Лисенко вказала на ще один цікавий елемент досліджуваної системи – масові операції, які ми називаємо “Великий терор”, розпочались з оперативного наказу №00447, схваленого політбюро ЦК ВКП(б) і підтриманого наркомом внутрішніх справ СРСР М.Єжовим від 30.07.1937 р. “Про операцію з репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів”. Це був таємний наказ, на підставі якого, починаючи з серпня 1937 року і до листопада 1938 року, було ув’язнено від 800000 до 820000 людей, з них щонайменше 350000 були страчені, решта відбувала строк у системі ГУЛАГу. Цим указом були встановлені квоти – ув’язнити 233700 осіб та 59200 з них розстріляти. Як і будь-яка галузь у СРСР, каральна свій план перевиконувала, але у цьому випадку не на папері. Про наказ №00447 широким масам суспільства стало відомо лише на початку 90-х років минулого століття.
Були встановлені ліміти репресованих і по областях, розписаний був і порядок ведення слідства: прискорений і спрощений, встановлювались заходи покарання і спосіб їх призначення. Ліміти з першої категорії підлягали розстрілу, другої – заслання на строк від 8 до 10 років (лише мізерний відсоток засуджених на такий термін повертались додому, більшість від нелюдських умов помирала в таборах).
Цим же наказом була запроваджена особлива трійка НКВС – орган позасудового винесення вироків, що складався із начальника підрозділу НКВС, секретаря обкому партії і прокурора. Він діяв у період 1937-1938 років.
Частим явищем в системі репресивного апарату було надання неправдивої інформації про засудженого його родичам. Мешканець села Великі Будища Плювако Юрій Митрофанович, начальник спецбюро райвиконкому, був звинувачений в тім, що “В прошлом секретарь организации эсеров Боротьбистов в с. В.Будища, до революции был волосным писарем, женат на кулачке дочери волосного старшины. В 1918 г. ездил представителем от воинской части на сьезд Боротьбистов в Ленинград. Принимал активное участие в Просвите. Проводил систематически контрреволюционную агитацию, настраивая колхозное население против Советской власти”. Особлива трійка призначила підсудному вищу міру покарання, вирок був приведений в дію 5.12.1937 року. Родина загиблого уже після реабілітації останнього в 1958 році отримала довідку: “Плювако Юрій Митрофанович – помер від запалення легень 29.05.1943 р.” – ні в першому, ні в другому випадку місце смерті і поховання не вказані.
Отже, на основі вищезазначеного можемо сміливо стверджувати, що оперативний облік громадян держави, спосіб формування кримінальних справ, чітко встановлені ліміти щодо арештантів, способи покарання, замовчування правди – все це не що інше, як яскраві докази чіткого плану, системи, організації, за якою стояли найвищі щаблі державної влади. Це ще один доказ того, що ми як нащадки тих, хто потрапив у горнило терору, мусимо досліджувати минуле не тільки держави загалом, а й рідного краю, щоб мати можливість відновити пам’ять і честь наших земляків, невинно засуджених і страчених тоталітарною системою.
Анна Кошель, провідний екскурсовод,
Наталія Дзюба, науковий співробітник Диканського історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша.