Опубліковано: 12 серпня 2019 р.
Є країни великі й малі,
та найкраща завжди –
Батьківщина
Минулої суботи в районному будинку культури стартував огляд колективів художньої самодіяльності Диканського району, присвячений 210-ій річниці з дня народження М.В.Гоголя.
“Ми, українці, вміємо і прекрасно співати, і вогняно танцювати, і, взявши до рук зброю, стати на захист своєї землі”, – запевнила Любов Базилюк, ведуча концертної програми Байрацького СБК (керівник Тамара Вінтоняк), самодіяльні артисти якого першими вийшли на районну сцену. Своїм злагодженим співом піднесеного тону задали учасниці жіночого вокального ансамблю “Байрачанка”, порадувавши до того ж гарними сценічними костюмами. Пісні про рідну серцю Україну, про козаків подарували глядачам юні артисти Валентина Миценко і Мирослава Кепенач, Марія Токар, хлоп’ячий гурт “Веселка”. Щиро аплодували й солістам Максимові Вінтоняку та Ірині Зінченко, гумористу Олександрові Бондуру (він разом із Наталією Чечель, Владиславом Матеєм, Дашею Базилюк виконав уривок із твору М.В.Гоголя “Сорочинський ярмарок”).
Пісенно-патріотичну естафету натхненно перейняли “Чернечеярські маківки” – жіночий ансамбль у складі Ірини Тютюнник, Тамари Коломієць, Оксани Кандзюби, Оксани Кузьменко, Юлії Калюжної, Тетяни Огарь. Співали й сольно, і в складі тріо, з постановкою їм допомогали Ярослав Заєць і Олег Лидзар. Скільки енергії й завзяття було в їхніх виступах, скільки добра й любові зичили землякам! “Є країни великі й малі, та найкраща завжди – Батьківщина”, – стверджували кожним своїм виступом.
З насолодою слухали й “Бабусину вишиванку” та “Хай мирне небо усміхається” у виконанні ансамблю “Ромашечки” (Аня Турченко, Валерія Неділько, Дарина Башловка, Настя Єгорова).
Разом із сільськими артистами підготувала звітну концертну програму завідуюча Чернечеярським клубом-філіалом Галина Заєць.
***
Огляд колективів художньої самодіяльності району продовжився наступного дня, а відкрив його Ландарівський сільський клуб-філіал на чолі з завідуючим Анатолієм Решетняком (на фото). Злагоджено і красиво звучали пісні у виконанні хору “Любисток”, чоловічого вокального ансамблю “Барвінок” і жіночого – “Чебреці”. Високу виконавську майстерність продемонстрували дуети у складі Оксани й Аліни Домненків, Анатолія Решетняка і Петра Мітновича, Світлани Гришко і Аліни Домненко, естафету старших переймають юні виконавці: тріо “Веселка”, солістка Полінка Правденко. Інсценізований уривок з повісті М.В.Гоголя “Ніч перед Різдвом” порадував глядачів іскрометним гумором, також сміх у залі й щирі оплески викликало артистичне виконання Владиславом Воронянським гуморески “Геніальний кум” і Олексія Вахнія “Чом нема у нас охоти до домашньої роботи”.
Під час звітного концерту Василівського сільського клубу-філіалу (завідуюча Наталія Кривошапка) лунали українські пісні в акапельному виконанні фольклорного ансамблю “Горлиця” (Ганна Тертицька, Поліна Черненко, Ганна Дяківнич, Ніна Курило, Наталія Кривошапка), гуморески читали Ганна Дяківнич і Антон Кобець, вірш – Аня Кириленко, юні самодіяльні артисти Богдана Жук, Альона Іванюк, Антон і Назар Кобці, Віктор, Катя, Надійка Новікови, Максим і Надя Щербаки, Аня Кириленко, Оксана Бородай, Діана Добриця вперше спробували себе в ролі театральних виконавців в інсценізації уривка з повісті “Ніч перед Різдвом”, їм ще трішки не вистачило серйозної підготовки, щоб повністю перевтілитися в гоголівських героїв, але діти старалися, приємно, що і костюми, і декорації підібрані вдало. Виконували пісні дитячі дуети, тріо, ансамбль “Волошки”.
Орданівський сільський будинок культури (директор Яна Баланович) порадував глядачів цікавим і змістовним номером: змусила всіх замислитися про проблеми охорони довкілля і про життя всього людства пантоміма “Крихка краса” хореографічного колективу “Барвінок” Орданівської школи ЗОШ І-ІІІ ст.
Гурт “Берегиня” в складі Тамари Гнатенко, Алли Швидкої, Тетяни Яресько, Надії Чугуєвець, Яни Баланович продемонстрував і хороший спів, і зі смаком підібрані костюми, тож справив хороше враження: дебют вокального колективу виявився вдалим. Програму доповнили ліричним змістом виступи дуету “Соколи” (Микола Гринь і Володимир Михліч), патріотичним – вокалісти Настя Яресько, Валерія Мондик, романтичним – уривок з повісті М.В.Гоголя “Вечір проти Івана Купала” у виконанні Рімми Алахвердієвої, динамікою – танцювальний номер хореографічного колективу “Зіроньки”.
Цьогоріч серйозно поставилися до підготовки звітної програми у Петро-Давидівці (директор СБК Ганна Бабенко). Натхненний спів солістки Ірини Рудченко, зворушливі й позитивні Анечка і Діанка Омельченки, театральна сценка на тему “Вечорів на хуторі поблизу Диканьки” (виконавці Віталій Мягкохліб, Владислав Ковальчук, Роман Шкреба, Артур Дядик, Вікторія Родіонова) додали глядачам емоцій, вірш Т.Г.Шевченка декламував Владислав Ковальчук, співали пісні про Україну, рідну землю Євгенія Денисенко і Вікторія Родіонова. Ведуча Вікторія Омельченко вплітала в концертну програму розповіді про життєвий шлях і творчість Миколи Гоголя, вона наголосила, що земля, яка народила генія, благословенна, а ім’я великого письменника – безсмертне.
Валентина Діденко.
Світлана Воронянська. Фото авторів.
Вручено відзнаку Президента України
Нашого земляка майора Олександра Юренка нагороджено відзнакою Президента України “За участь в антитерористичній операції”. Вручаючи нагороду, військовий комісар Диканського райвійськкомату підполковник Олексій Каланій зазначив: “Приємно, що мені випала така нагода. Тільки-но в нашій державі розпочалися бойові дії і мобілізаційні заходи, Олександр Павлович
виявився одним із небагатьох офіцерів запасу, хто з розумінням поставився до ситуації в державі і добровільно пішов захищати Україну. Ми дуже пишаємося такими людьми”.
Ярослава Городницька – лауреат премії імені Леся Гринюка
У березні минуло 136 років з дня народження письменника, перекладача, громадського діяча, уродженця покутського села Воскресінці поблизу Коломиї Олекси Гринюка. Доля відміряла йому лише 28 років, щедрих на вагомі творчі злети. Коломийщина береже вдячну пам’ять про свого славетного сина. У весняні дні його пам’яті Покутський фонд імені Леся Гринюка за доброю традицією запросив на літературні гостини своїх поетів, письменників, митців, щоб вклонитися пам’яті незабутнього земляка. Урочисте дійство з цієї нагоди відбулося 28 березня в Коломийській районній бібліотеці.
Валерій Гришанін увійшов до гранд-фіналу супершоу “Дивовижні люди”
У суботу, 6 квітня, о 21.00 в ефірі каналу “Україна” вийшов сьомий випуск супершоу “Дивовижні люди”, учасники якого вражали своїми здібностями. Одним із героїв передачі став диканський художник-амбідекстер Валерій Гришанін, який вразив глядачів і зіркових експертів настільки, що став переможцем.
Валерій ніколи не планував підкорювати свій мозок, але життя розпорядилося інакше. В один момент він відкрив у собі здібності, які має 1% людей на планеті.
Тепер Валерій – художник-амбідекстер, який навчився малювати двома руками одночасно.
Випробування для учасника підготували надскладне. Йому потрібно було намалювати два портрети зіркових експертів одночасно. Валерій мав лише декілька секунд, аби запам’ятати обличчя Маші Єфросиніної й Олексія Суханова, та це не завадило йому зробити номер надзвичайно яскравим.
Учасник виграв 100 000 грн і отримав можливість позмагатися за головний приз –
200 000 грн і почесне звання. Уже 27 квітня ми побачимо його виступ у гранд-фіналі шоу “Дивовижні люди”.
Килимарство Диканщини ІІ половини 30-х років ХХ ст.: гордість світового рівня
Серед земляків, якими гордиться Диканщина, – Анатолій Щербань, невтомний краєзнавець, чиї історичні розвідки завжди вражають. Народився він у Диканьці у 1978 році, почав цікавитися краєзнавством ще п’ятикласником. У 1993 році закінчив 9 класів Диканського НВК. Дитяче захоплення переросло у справу життя. Анатолій Щербань – кандидат історичних наук, нині працює на посаді доцента кафедри історії, музеєзнавства та пам’яткознавства Харківської державної академії культури.
14 грудня 2018 року на засіданні спеціалізованої вченої ради у Харківській державній академії культури Анатолій Щербань захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора культурології на тему “Орнаментаційні трансформації кераміки в традиційній культурі населення Лівобережної України (атрибутика, технологія, морфологія, семантика)”. Тож щиро вітаємо Анатолія Леонідовича. Зичимо нових цікавих історико-культурних знахідок та сенсаційних відкриттів.
А всім, хто цікавиться історією традиційної культури українців, пропонуємо черговий матеріал нашого шановного земляка.
Килимарство – одне з ремесел, яким займалися мешканці сучасної території України з глибокої давнини й яке набуло найвищого розквіту з часів пізнього бароко. Відтоді українські безворсові килими увібрали в себе пишність південного від українських земель, азійського колориту. На Наддніпрянщині вони були оздоблені майже виключно рослинним візерунком. Спочатку килими прикрашали світлиці осель представників соціальної верхівки, але з часом поширилися в середовищі середнього класу селян та міщан.
Диканщина не була винятком. Килими тут ткали принаймні з ХІХ століття, але найбільш гучно місцеве килимарство прозвучало на світовому рівні у другій половині 1930-х років. Спочатку, 1931 року, під час розгортання процесу суцільної колективізації, у селищі було створено промартіль імені XIV-річчя Жовтневої революції, котра об’єднувала ткаль і вишивальниць з кількох населених пунктів, у тому числі – Великих Будищ. Звичайно, початок її діяльності, який припав на роки Голодомору і подолання його наслідків, не міг бути особливо продуктивним. Незважаючи на це, коли керівництво УРСР заявило про організацію Першої виставки українського радянського народного мистецтва, диканські та великобудищанські килимарниці виткали для неї два вишуканих килими, що стали в ряд із продукцією найбільш визнаних тогочасних центрів перебірного ткацтва УРСР — Дігтярів та Клембівки. Вдалося віднайти фотографії представлених на виставці творів диканців із зазначенням авторів великобудищанського (фото 1). Він був створений О.Хлонь, Д.Кабачною, О.Гармаш, Наталкою та Марією Зінченко, О.Хмелик, мав розміри 3,3х2,6 м.
Обидва вироби мають типову для килимарства Полтавщини орнаментальну композицію з розташуванням елементів орнаменту рядами і широкою рамкою, чергуванням мотивів через один зі зміною їх форм та кольорів.
На золотаво-жовтому фоні великобудищанського килима розташовано зелені в’юнкі гілки, на яких в рапортному порядку розкидали блакитні та рожеві фантастичні квіти, а також стилізованих пташок. До речі, великобудищанські килимарниці Марія та Наталка Зінченки були причетними до виготовлення одного з перших українських тематичних килимів “Червоні партизани”, котрий створювали разом з майстринями з Решетилівки, Нових Санжар, Одещини в експериментальних майстернях Музею українського народного мистецтва в Києві. Там будищанки опинилися серед когорти народних майстрів (зокрема, Марії Приймаченко, Тетяни Патик, Івана Гончара, Якова та Якима Герасименків), що в подальшому заклали основи розвитку багатьох напрямків осучасненого народного мистецтва.
Диканський килим (фото 2) був дещо іншим. Його розміри – 2,5х4 м. Квіти подібних до попередньо охарактеризованих кольорів заповнювали темний, майже чорний фон виробу густо розташованими рядами, надаючи композиції особливої пишності та святковості.
1937 року майстерність килимарниць диканської артілі, яка вже була значним за кількістю робітників підприємством (у ній працювало 100 килимарниць та 1045 вишивальниць з надомницями) була відзначена на найвищому державному рівні. Ткаля з Великих Будищ О.І.Хлонь однією з перших серед народних майстрів нашої держави (набагато раніше, ніж, наприклад, гончарі сусідньої Опішні) була удостоєна звання “Заслужений майстер народної творчості”, а майстрині з Диканьки Ї.С.Обрізан і Г.І.Личко отримали на Першій українській виставці народного мистецтва дипломи першого ступеня (один з них експонується в Диканському історико-краєзнавчому музеї). 1938 року 10 килимів артілі експонувалося на Всесвітній виставці в Нью-Йорку...
Традиційні килими мешканці Диканщини виготовляли й пізніше. Але, на жаль, з часом місцеве килимарство занепало. Дорога у виробництві та, відповідно, коштовна у продажу його продукція увійшла в історію. Але, незважаючи на значну історико-мистецьку вагу, ця яскрава сторінка літопису нашого району досі не актуалізована, хоча ще можна зібрати відомості про життєписи творців барвистих див і досконаліше вивчити це непересічне явище народного мистецтва, особливо щодо періоду після Другої світової війни. До речі, кілька килимів того часу експонуються в Диканському історико-краєзнавчому музеї і також є важливими носіями інформації про місцеве килимарство. Подібне дослідження під силу, зокрема, школярам, котрі пишуть роботи для Малої академії наук.
Анатолій Щербань,
доктор культурології, кандидат історичних наук,
м. Харків.