Опубліковано: 5 жовтня 2018 р..
1986 рік, коли поріг рідної Диканської школи після закінчення Полтавського державного педагогічного інституту
ім. В.Г.Короленка Ніна Коваль переступила вже не ученицею, а вчителем, був початком упровадження навчання дітей з шестирічного віку. Творчо й сміливо взялася молода вчителька за справу. І одного дня зрозуміла: вона щаслива, бо щоранку поспішає на улюблену роботу. Це відчуття не полишає й до сьогодні учителя опорного закладу “Диканський навчально-виховний комплекс імені М.В.Гоголя” Ніну Коваль. Вона – учитель вищої категорії, учитель-методист, відмінник освіти України, цьогоріч нагороджена відзнакою Міністерства освіти і науки України – нагрудним знаком “Василь Сухомлинський”. Для своїх учнів Ніна Іванівна – не лише наставник, а й друг, людина, якій вони довіряють, тому нерідко, вже ставши батьками, саме до своєї першої вчительки прагнуть віддати на навчання доньок і синів.
Тридцять друга учительська осінь принесла зміни в освітні традиції: свій перший клас цьогоріч Ніна Коваль навчає за новим державним стандартом. Програма Нової української школи дає великі можливості для творчості, експериментування, імпровізації, тож новації зустріла з оптимізмом. Формуючи ядро знань, учитель спрямовує першокласників не “зазубрювати” матеріал, а мислити, аналізувати, тобто набуваючи компетентностей, користуватися ними у повсякденному житті, і щиро радіє першим успіхам своїх школяриків.
Світлана Глушко. На фото автора: Ніна Коваль зі своїм 1-А класом.
Сільська арифметика
Ще донедавна корова була чи не в кожному сільському обійсті, забезпечуючи і харчами, і якимось прибутком, даючи певну стабільність. Тепер це більше виняток, ніж правило: до мінімуму зменшилися череди, утримувати худобу в приватному секторі з різних причин стає все важче. Тож, дізнавшись про шістьох (!!!) корів, яких тримають Юрій і Світлана Листопади у Великих Будищах, була і здивована, і вражена. Як у досить молодому віці зважитися на міні-ферму, адже це робота без вихідних і відпусток, яка вимагає неабияких фізичних сил і постійних капіталовкладень? Ти постійно “прив’язаний” до господарства: ні тобі на річку відлучитися, ні в гості, не кажучи вже про море чи іншу поїздку.
... Світлана під’їжджає до двору своєю старенькою “вісімкою”. Гарна молода жінка, на яку домашні клопоти й виснажлива сільська праця не наклали свого руйнівного відбитку. Але фотографуватися відмовляється навідріз. Тож перед камерою постає сам господар. Пам’ятаю цього усміхненого меткого хлопчину ще школярем, тепер же він – Юрій Олексійович, на якому лежать турботи про родину й господарство. А на обличчі – така ж щира усмішка, як і в юності.
Разом Світлана і Юрій уже тринадцять років, виховують двох доньок. А познайомилися завдяки охоронній фірмі “Явір”, де на той час обоє працювали: Світлана (бухгалтер за освітою) – за пультом управління, Юра (здобув спеціальність тракториста-машиніста широкого профілю в Писарівщинському СПТУ №51) – в групі швидкого реагування. Після одруження жили спочатку в Світланиної мами в Полтаві, тоді – у Юриних батьків у Писарівщині. Але хотілося власного житла, де б відчували себе повноцінними хазяїнами. “У кожного має бути своя сім’я”, – глибоко переконана Світлана Сергіївна. Тож батьки допомогли молодому подружжю у Великих Будищах купити стару хатину, Юра з батьком зробили ремонт, перед Новим 2007 роком перебралися у власне помешкання, де й народилася їхня донечка Ліза.
Їх, молодих і дужих, не лякала відсутність комунальних зручностей: разом долали труднощі, носили до хати воду зі спільного колодязя, доки не викопали свого у дворі. Щоб було чим годувати дитину, тримали козу. Одна знайома з міста порадила: “Заведіть корову!” Так і зробили. Цього виявилося замало, незабаром купили другу, згодом – третю, четверту... Старенький сарай, готовий ось-ось завалитися, вже не вміщав худоби, власними силами взялися будувати новий, просторий і теплий. Знову ж таки допомагав Юрин батько, Олексій Листопад (його в Писарівщині цінують як великого трудолюба, що не цурається ніякої роботи), а також односельці-умільці Іван Кулибаба, Віктор Голуб. До чотирьох годувальниць додалися п’ята, шоста... Спочатку й телят тримали, та згодом відмовилися. Проте до домашнього стада додалося ще декілька кіз, з козячого молока виходить дуже смачний твердий сир. От про сири і слід розповісти окремо.
Влітку, коли молочна продукція швидко псується, а попит на неї падає, Світлана виготовляє сири різних сортів. Технологію опанувала завдяки Інтернету, купили для цього спеціальні холодильники, в яких виготовлені головки визрівають по два-три місяці. Із захопленням розповідає про “королівські” сири гонзола (він – з блакитною пліснявою, з ним пов’язують цікаву легенду), камамбер, яким любив смакувати сам Наполеон Бонапарт, чеддер... Мріє про книгу канадського фермера і сировара Девіда Ешера “Мистецтво натурального сироробства” (його вважають справжнім гуру у цій справі), щоб спробувати виготовляти сири за його рецептами. А ще – поїхати в Закарпаття, де виготовлення твердих сирів душе поширене, і перейняти досвід справжніх майстрів.
Робочий день родини Листопадів розпочинається о шостій-сьомій ранку, в базарний день – о четвертій. Спочатку корів ганяли в череду, потім із цим виникла низка проблем. Тож корови – на стійловому утриманні або в літній загорожі, косять траву і годують нею худобу, сіно і все інше купують, адже паїв у родини немає. Усе це обходиться в чималу копієчку, а корми ж і надалі дорожчають... Добре, що багато односельців з розумінням ставляться до їхнього родинного “бізнесу” (пишу в лапках, бо це титанічна праця і з урахуванням усіх витрат – зовсім невеликий прибуток): дозволяють чи навіть самі пропонують косити люцерну і траву на своїх ділянках, адже худоби багато хто позбувся з різних причин.
По господарству допомагають і дівчата, зокрема десятирічна Лізонька (Марина вже на своїх хлібах), яка кіз заведе й виведе, і навіть корів уже видоїти може. Років п’ять тому купили доїльний апарат, що значно полегшує цей процес. Охороняють господу від недоброзичливців пекінес Каспер і вівчарка Граф, подаровані Світлані на дні народження.
“Усі корови зареєстровані, паспорти на них є”, – випереджає запитання про санітарні норми Світлана.
Отак і трудяться від зорі до зорі, не скаржачись на реалії життя, у поті чола здобувають хліб насущний.
Валентина Діденко. Фото автора.
Зареєстрували свій транспортний засіб
28 вересня у Диканьці вперше відбувся виїзний прийом мобільного сервісного центру МВС у Полтавській області. Чимало жителів району скористалися можливістю зареєструвати чи перереєструвати свій транспортний засіб, замінити посвідчення водія чи отримати необхідну інформацію. Найбільше цього дня до приміщення відділення поліції, де стояв автомобіль мобільного сервісного центру, прибуло власників мопедів, скутерів, адже таким транспортним засобом не так просто добратися до обласного центру, щоб зареєструвати його, тож для багатьох це було проблемою. Для того, щоб мати уявлення про кількість охочих скористатися такими послугами, їм пропонувалося подати заяву до сільської чи селищної ради. Аналізуючи підсумки першого виїзного прийому, варто відзначити: справа це добра, потрібна людям, за день 40 власників мопедів, скутерів оформили документи з реєстрації чи перереєстрації свого транспортного засобу. Надалі мобільний сервісний центр МВС планує проводити виїзні прийоми в нашому селищі регулярно. Така практика вже прижилася в Семенівському, Карлівському, Пирятинському, Чутівському, Машівському, Котелевському та інших районах нашої області.
Фото Світлани Воронянської.
“34-ий меридіан” – серед переможців
Всеукраїнський турнір юних географів – це командне змагання, що проводиться Міністерством освіти та науки України відповідно до Положення про Всеукраїнські учнівські олімпіади, турніри та конкурси. Це змагання школярів у формі рольової гри, що сприяє набуттю умінь розв’язувати складні географічні проблеми, доповідати, формулювати твердження та захищати власну думку в наукових дискусіях.
29 вересня на базі ПОІППО імені М.Б.Остроградського відбувся обласний етап змагань юних географів, в якому брали участь команди з різних освітніх закладів Полтавської області. Диканський район на цьому турнірі представляла команда “34-й меридіан” опорного закладу “Диканський навчально-виховний комплекс імені М.В.Гоголя” у складі Вікторії
Пилипенко (капітан команди), Анастасії Щербань, Інни Семко, Яни Чуприни.
“34-ий меридіан” – Вікторія Пилипенко, Яна Чуприна, Інна Семко, Анастасія Щербань – зі своїм керівником Наталією Харченко.
Дівчата показали відмінну гру, командний запал, географічну ерудицію і в підсумку зайняли ІІ місце серед 15 команд-учасниць. Анастасію Щербань члени журі та організаційний комітет відзначили за особливі успіхи та вручили їй нагороду в номінації “Інтелектуальний диктор”. Вітаємо наших юних географів з перемогою!
Наталія Харченко,
учитель географії Диканського НВК імені М.В.Гоголя.
На фото Світлани Глушко: команда
“34-ий меридіан” – Вікторія Пилипенко, Яна Чуприна, Інна Семко, Анастасія Щербань – зі своїм керівником Наталією Харченко.