Опубліковано: 9 червня 2017 р..
Село моє, село... Мені ночами сниться
Найкраще місце на землі
Веселим дзюркотом зустрічає альпійська гірка великобудищан, відбиває від прозорих струменів усмішки сонця і кидає їх на обличчя людей. Урочисті, піднесені, вони сходяться до сільського будинку культури в передчутті свята, адже йдуть відзначати День села. У затишному залі – ніде яблуку впасти: глядацьких місць не вистачає для всіх охочих подивитися концертну програму. Пахне квітами, принесеними для артистів, і в гулі голосів відчувається приємне хвилювання. Нарешті гучні фанфари сповіщають про початок дійства.
Після пісенно-танцювальної композиції у виконанні Лесі Жовноватої, ансамблю “Берегиня” й маленьких учасників танцювального гуртка СБК ведучі Ярослав Заєць та Іванна Фіщук винесли на сцену два короваї – символи добробуту, багатства, щедрості хліборобської ниви. Тематичний вірш проникливо прочитала Олеся Шурпик, і до земляків звернулася сільський голова Христина Покутня. Вона привітала жителів великобудищанського краю з Днем села, який традиційно відзначається на Трійцю і цього року припав на 4 червня, з храмовим святом і 50-ю річницею існування сільського будинку культури.
Нині він знову, як півстоліття тому, зібрав сільський загал, тільки уже у відремонтованій, ошатній залі, що так і дихає затишком. Христина Покутня вручила подарунки найстаршому жителю села Миколі Дмитровичу Городницькому (у минулому старшому матросу Тихоокеанського флоту, учаснику бойових дій у Порт-Артурі, котрий усе життя пропрацював ветлікарем у колгоспі ім. Куйбишева) та наймолодшому – Глібові Давиденку і його батькам Олександру й Ользі. Оплесками й подарунками вітали іменинників, чий день народження збігся зі святом села: Любов Басенко, Костянтина Натучу, Володимира Олефіра. До вітальних слів приєдналися заступник начальника управління інфраструктури і туризму Полтавської облдержадміністрації Лариса Оніщук та депутат обласної ради Олександр Алексюк. Вони вручили почесні грамоти і нагрудні знаки сільському голові Христині Покутній, засновнику ПАП “Диканське” Олександрові Ващенку, а також подяки – заступнику директора Великобудищанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Ярославі Городницькій, директору сільського будинку культури Оксані Трипольській, завідуючій сільською бібліотекою-філією Тетяні Гетьман, завідуючій Чернечеярським сільським клубом-філіалом Галині Заєць. Олександр Алексюк як голова постійної депутатської комісії з питань молодіжної політики, спорту і туризму пообіцяв посприяти в облаштуванні у Будищах спортмайданчика зі штучним покриттям. У своєму виступі представниця Полтавського обласного краєзнавчого музею ім. В.Кричевського Катерина Фесик наголосила на важливості справи, яку роблять будищани, розвиваючи музей українського весілля, і передала для нього подарунок.
“Великі Будища – це приклад того, яким має бути село і вся країна”, – підкреслив у своєму виступі голова райдержадміністрації Володимир Шкарбань і подякував Христині Покутній, усім працівникам сільської ради, керівникам ПАП “Диканське” Олександрові Ващенку та Ігорю Бєлому, місцевим фермерам, настоятелю Свято-Троїцького храму о. Олександру за їхній внесок у розвиток місцевої громади. Він також вручив і передав грамоти Володимирові Пащенку, Людмилі Хмелик, Лесі Жовноватій, Ігореві Бєлому. Зі щирим словом звернулася до земляків перший заступник голови райдержадміністрації Зоя Присяжнюк, наголосивши, що проблеми краю їй особливо близькі, адже тут її коріння. Захоплення ентузіазмом місцевих аматорів сцени та працівників музею весілля висловив завідувач сектору культури та туризму райдержадміністрації Євген Онищенко. Він нагадав, що на цьогорічному огляді колективів художньої самодіяльності Великобудищанський будинок культури посів друге місце, а Чернечеярський клуб-філіал розділив першу сходинку з Ландарівським.
Як продовжувачі сільськогосподарських традицій громади, виступили перед будищанами засновник ПАП “Диканське” Олександр Ващенко і директор цього агроформування Ігор Бєлий. Промовці підкреслили, що працювати серед таких сумлінних трудівників – одне задоволення: “Будища тому і називаються Великими, бо тут живуть великі люди”.
Розважали публіку своїми виступами місцеві артисти різних поколінь: від зовсім маленьких до досвідчених. Тепло зустрічали номер наймолодших учасників концерту – вихованців дитсадка “Фіалка” Діани Воскобойнікової, Даніели Ставкової, Жені Лидзаря, Альбіни Басенко і Маші Калюжної. Дружно аплодували дівочому гурту “Вітаю”, ансамблям “Берегиня” і “Чернечеярські маківки”. А відроджений вокально-інструментальний ансамбль “Доброшин”, який не був на сцені понад десять років, у складі Олександра Грінченка, Олександра Литвиненка, Володимира Оглоблі, Алли Шинкаренко і звукооператора Володимира Рябченка зірвав справжні овації. Вигуками “Гірко!” вітали подружні пари, котрі сорок років тому стали на весільний рушник: Василя і Ніну Розраєнків, Анатолія і Людмилу Кратів, Віктора і Тетяну Гетьманів, Миколу і Галину Гонтарів. Пригадували історію сільського будинку культури і людей, які її творили.
І ось найурочистіший момент свята: право розкраяти коровай надано директору ПАП “Диканське” Ігорю Бєлому. П’янкий аромат здобного хліба розливається залою, кожен прагне спробувати шматочок цього хрумкого сонця, помережаного візерунками і любовно спечений дбайливими господинями. А після частування на будищан чекав іще один приємний сюрприз – виступ полтавського гурту “Вікторія”, шоу-балету “Флеш” і переможниці другого сезону шоу “Україна має талант” Олени Ковтун. Завершувалося свято спільними гуляннями на сільському стадіоні.
Тетяна Лазор. Фото автора.
За сто кілометрів від Диканьки
У кожному колективі є свої традиції, і в історико-краєзнавчому музеї теж – щорічно на День музеїв пізнавати нове за межами району,
тобто знайомитися з культурною спадщиною іншого краю. Цьогорічний маршрут проліг через Харківську область – Краснокутський і Богодухівський райони. Зокрема, до Пархомівського історико-художнього музею
ім. П.Ф.Луньова, Краснокутського дендропарку та пам’ятки садово-паркової культури “Співочі тераси” (до речі, єдиної в Європі), а також до архітектурно-паркового комплексу "Шарівський палац-замок". Усі ці об’єкти розташовані на відстані не більше 100 км від Диканьки. Такі подорожі дають позитивний результат – розширюють співпрацю з харківськими туристичними фірмами, що направляють потоки відвідувачів до нашого краю, зокрема до музею та картинної галереї.
Пархомівський історико-художній музей ім. П.Ф.Луньова – філіал Харківського художнього музею і один із кращих музеїв України. У його експозиції – оригінали картин найвидатніших майстрів світу: Пабло Пікассо, Огюста Ренуара, Олександра Бенуа, Казимира Малевича, Василя Кандінського, Василя Верещагіна, Івана Шишкіна, Іллі Репіна, Ісаака Левітана. Є ескізи Володимира Маяковського, олівцеві малюнки Тараса Шевченка та інше. Колекція музею – понад шість тисяч експонатів. Крім живописних та графічних робіт, тут можна побачити скульптури, старовинні ікони, фарфорові вироби XVIII століття, предмети декоративно-прикладного мистецтва, археологічні та етнографічні експонати. І все це завдяки одній людині – учителю історії Пархомівської школи Панасу Луньову, іменем якого у 2008 році названо музей.
Зовсім поруч з Краснокутськом розміщений дендропарк – один із найстаріших в Україні, йому 200 років. Його засновник – біолог Іван Каразін, який об’їздив майже всю Європу й Америку, щоб знайти нові рослини. Завдяки йому в Україну було завезено майже 600 видів екзотичних рослин. Зараз у парку залишилось більше половини видів, він дуже постраждав під час Другої світової війни. Ми стояли під червоним і канадським кленами, чорною і червоною ялинами, смереками, французькими каштанами, платаном, справжнім символом дендропарку – деревом бажання, що носить назву гінкго білоба, листя якого має форму серця. Побували в печері часів Катерини ІІ, біля джерела з цілющою водою.
Унікальна для цілої Європи пам’ятка садово-паркової культури розташована в селі Городнє поблизу Краснокутська. Це “Співочі тераси” – незвичайний фруктовий сад, що має вигляд великого амфітеатру. Названий він так через свої дивовижні акустичні властивості. Людський шепіт тут чується на відстані 40-60 метрів. Колись тут проходили вистави київських та харківських театрів, зустрічалися художники та музиканти, відбувалися концерти відомих артистів. У наші дні тут проводяться етнофестивалі, де підсилююча апаратура просто непотрібна. Майстри, котрі творили цей шедевр, так і залишилися для багатьох дослідників таємницею. Однак відоме ім’я замовника цього об’єкта – багатого цукрозаводчика та мецената Павла Харитоненка. Він прагнув виростити на березі річки Мерла великий та багатий фруктовий сад. Не так давно тераси очистили від заростей та залишків болота і в центрі амфітеатру розкопали не тільки мідний дренаж, а й дерев’яні частини дренажної системи. У цегляні стіни вмуровані спеціальні труби різного розміру і з різних металів. Саме вони і створюють незрівнянний звуковий ефект. Складається враження, ніби співає вітер, а йому підспівують птахи. А навколо – лише мовчазні яблуні, головні слухачі амфітеатру.
За 30 км ми завітали в палацово-парковий комплекс “Шарівський палац-замок” (на фото). Першими власниками маєтку була сім’я Ольховських. У кінці ХІХ століття садибу придбав німецький цукровий магнат Леопольд Кеніг. Завдяки його зусиллям було зведено прекрасний архітектурний ансамбль. Палац нараховує 26 кімнат і три зали. Композицію парку Кеніга створив ландшафтний архітектор Георг Куфальдт. Під його керівництвом було висаджено близько 150 видів екзотичних для цієї місцевості рослин. Також було побудовано безліч алей, фонтанів, сходів та інших декоративних елементів. Родзинкою і сьогодні залишається липова алея, якою ми пройшлися. Занепад маєтку Кеніга розпочався у 1917 році. Спочатку його було націоналізовано. Потім радянська влада розмістила тут санаторій для хворих на туберкульоз, який проіснував аж до 2008 року. Нині у палаці ведуться реставраційні роботи.
Літо… Пора відпусток і подорожей. Не треба їхати за тисячі кілометрів, щоб набратись вражень і позитивних емоцій. Сто кілометрів дороги варті того, щоб доторкнутись до історії сусіднього району чи області.
Надія Крюченко, директор історико-краєзнавчого музею ім. Д.М.Гармаша.
Зорепадом летять роки…
Чим далі від нас шкільні роки, тим теплішими і ціннішими стають спогади про школу. І так прекрасно, що існує давня традиція – щороку у третю суботу травня збирати випускників різних років на свято зустрічі у стінах Дібрівської ЗОШ І-ІІІ ст. (Дячківської, Чапаєвської). 20 травня коридори школи наповнилися спогадами про миті шкільного життя. На свято усмішок, добрих згадок та приємних зустрічей завітали випускники різних поколінь, гості та учні, які влаштували чудовий концерт із безліччю яскравих номерів.
Шкільний дзвінок радісно лунав, запрошуючи в гості колишніх учнів. У цей день до альма-матер завітали випускники 1972, 1977, 1982, 1987, 1992, 2002, 2007, 2012 років. Їм приємно було поринути у спогади, прогулятися шкільними коридорами, зустрітися із колишніми наставниками, однокласниками…
Знайома пісня “Вечер школьных друзей” у виконанні Ярослави Куркової, Ірини Жовтоніг, Ірини Котової та Катерини Горяєвої запросила випускників і вчителів до святкової зали. Дорогих гостей зустрічали традиційним українським короваєм, яким потім пригощали всіх присутніх. Гостей свята привітали директор школи Віктор Прокіпець та заступник директора з навчально-виховної роботи Наталія Плевако.
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять учителів і випускників, які відійшли у Вічність.
Було на святі місце для сліз і сміху, для приємних спогадів про минуле і планів на майбутнє.
Своїми піснями зачарували присутніх юні таланти: Катерина Трегуб, Крістіна Кобернік, Вікторія Мороз, Марина Вишкварок, Софія Шлапак, Елеонора Чмирь. Запальні танці демонстрували учні молодших та середніх класів, їх підготувала класовод 4 класу Світлана Кішінець. Гарний настрій дарували учасники шкільної команди КВК: Віталій Карась, Ярослава Куркова, Катерина Горяєва, Ірина Жовтоніг, Ірина Котова. Місток між поколіннями піснею “Мама моєї мами” проклав дует у складі бабусі Тетяни Борисюк та її внучки Ярослави. Приємним сюрпризом став виступ гостей свята – студенток Полтавського музичного училища ім. М.В.Лисенка Наталії Бухарової та Вікторії Марініч, а також учасника художньої самодіяльності сільського будинку культури Володимира Куркова. Гарним подарунком для вчителів була пісня у виконанні випускниці Маргарити Мороз.
До вчителів рідної школи зі словами щирої вдячності звертався кожен випуск: Валентина Овчаренко, Володимир Москаленко (1972 р.), Юрій Овчаренко, Валентина Кикоть (1977 р.), Тетяна Покало (1982 р.), Марина Чмирь (Дзюба), Надія Плешакова (Цигляєва) (1987 р.), Маргарита Мороз (1992 р.), Дмитро Плевако (2002 р.), Олеся Овчаренко (2007 р.), Дмитро Литовченко (2012 р.).
Завершальним акордом свята шкільної родини став випускний вальс, у якому закружляли Крістіна Кобернік та Максим Плужник
(2 кл.), Віталій Карась (8 кл.) та Катерина Горяєва (11 кл.), їх радо підтримали випускники усіх років.
З кожним роком все більше і більше випускників приходить на зустріч, де вічно панує дух юності і романтики. Важко словами передати емоції, стан душі людей, котрі не бачилися тридцять-п’ятдесят років.
Шановні випускники, дякуємо, що ви не забуваєте своєї школи. Знайте: куди б не вела вас дорога життя, у яких краях ви б не опинились, завжди зможете прийти на рідний шкільний поріг. Тут вас зустрінуть зі щирістю і теплом.
Ольга Шлапак, педагог-організатор.
Успіхи диканських борців
Нещодавно вихованці тренера спортивної школи Валерія Трихліба взяли участь у VІІІ Всеукраїнському турнірі з греко-римської боротьби пам’яті майстра спорту П.М.Ільченка у м. Балаклія Харківської області. Ілля Гладкий у своїй ваговій категорії виборов І місце, отримав кубок, медаль, грамоту, Дмитро Лях та Олександр Крамаренко були третіми у своїх вагових категоріях, вони нагороджені медалями та грамотами.
На ІІ Відкритому турнірі з греко-римської боротьби, присвяченому Міжнародному дню захисту дітей, який відбувся у м. Полтава, перші місця вибороли Максим Романинець та Артем Марченко, другими були Євген Булава та Вадим Брус, третє місце зайняли Ілля Гладкий та Євген Яковенко.
Ольга Філенко, директор ДЮСШ.
На фото: з тренером Валерієм Трихлібом наші переможці – Дмитро Лях, Артем Марченко, Максим Романинець, Ілля Гладкий, Вадим Брус, Євген Яковенко.