Опубліковано: 13 вересня 2019 р.
Ліс – неоціненне багатство країни, витвір природи і людської праці
Хто з нас не мріє спекотної пори потрапити у тінь розкішних лісових хоромів, надихатися свіжістю, насолодитися прохолодою! А що робиться з нами, коли розпочинається грибна пора! Коли починаєш аналізувати, розумієш, яке це неоціненне багатство країни, витвір природи і людської праці – ліс!
– Як правило, восени підбиваємо підсумки роботи за рік, – говорить директор ДП “Диканське досвідне лісомисливське господарство” Вадим Нетудихата. – Як би важко не було працювати в сучасних умовах, дбаємо про нові ліси, їх цьогоріч навесні посадили 7 гектарів, восени плануємо посадити ще шість. На ділянках площею 6,5 га, де відбулися рубки головного користування, ведеться лісовідновлення основними лісоутворюючими культурами, а це дуб, сосна, ясен.
Літо цьогоріч видалося спекотним і посушливим, тож разом із працівниками РС ГУ ДСНС довелося ліквідовувати наслідки людської бездумності – гасити пожежі на луках у Писарівщині, на михайлівських косогорах. Це не територія держлісфонду, але ми мали запобігти ще більшому лихові – лісовій пожежі. Прикро, що люди не задумуються, до чого може призвести необачно кинутий сірник чи недопалок.
Цінуємо наші кадри. З вдячністю згадуємо ветеранів праці, як-от помічника лісничого Диканського лісництва Віктора Галіченка, який і після виходу на заслужений відпочинок не забуває улюбленої роботи, щедро ділиться досвідом з молоддю. Багато років самовіддано трудилися працівниця з лісокультурних робіт Любов Гапон, водій Диканського лісництва Микола Городницький, тракторист Василь Старовойтов, головний мисливствознавець Микола Мамула, бухгалтер Людмила Мамула, інженер лісового господарства Андрій Яцюк. А на зміну їм прийшли молоді працівники: провідний інженер з організації охорони і захисту лісу Григорій Сененко, інженер лісового господарства та лісових культур Олена Казьміна, головний лісничий ДЛМГ Олександр Момот (на фото вгорі), помічник лісничого Диканського лісництва В’ячеслав Курило і майстер лісу – відповідальний за електронний облік деревини Сергій Сененко (на фото ліворуч). Ще кілька осіб, а це Анатолій Литвак, Владислав Сухопара, Максим Сукач – за направленням нашого підприємства навчаються в профільному закладі – Лубенському лісотехнічному коледжі.
До речі, про електронний облік деревини: ми ввели його найпершими в області ще у 2013 році, завдяки чому маємо всі дані про походження деревини.
Щодо лісозаготівлі. Основним споживачем нашої продукції з вибіркових санітарних рубок є місцеве населення, за 8 місяців реалізовано 3500 куб. м дров. У нашому суспільстві часто точаться розмови: чи не забагато вирубується лісу? Проведемо елементарні математичні розрахунки: в диканських лісах щорічний приріст становить 3,9 куб. м з 1 га, а їхня площа – 11 358 га, тобто річний приріст складає 44 296 куб. м. За минулий рік заготовлено 8071 куб. м лісопродукції, тобто 18% від приросту.
Що б не говорилося в ЗМІ про масові вирубки лісів в Україні, але цифри свідчать самі за себе. Нас, приміром, часто порівнюють з Польщею, в обох країнах площа лісів майже однакова, але, за офіційними даними, там спиляно торік 44 млн куб. м лісу, а в нас – 18 млн. У країнах Західної Європи торік багато площ лісових масивів було вражено короїдом та іншими шкідниками, отже збільшилися вирубки, своєї деревини там більше ніж достатньо. Тому для лісових господарств України склалася не найкраща ситуація з експортом переробленої деревини.
Одним з основних показників роботи підприємства є сплата податків. Крім традиційних обов’язкових платежів до державної скарбниці платимо ще й ренту, яка щороку збільшується: у 2015 на 7%, у 2016 на 8%, у 2017 на 15%, у 2019 на 50%, а також ввели податок на площу під лісами. Ці кошти лісівникам ніде отримати, крім реалізації деревини.
Але попри все, ні на що не скаржимося, ведемо захист лісів від шкідників і хвороб, виконуємо свої планові завдання. У 2018 році пройшли “Базове лісовпорядкування” – документ, виготовлений ДП “Харківська державна лісовпорядна експедиція”, в якому дається план господарських заходів на десять років, розробили оцінку впливу на довкілля. На сьогодні проходимо моніторинг квазіпралісів Смарагдової мережі та червонокнижних рослин, тварин.
Розмову вела
Валентина Діденко.
Шансів у вогню немає, якщо пожежника хтось викликає
17 вересня в Україні відзначається свято, яке може вважати своїм кожен, хто не байдужий до чужої біди і завжди готовий прийти на допомогу, – День рятівника. Але є люди, для яких цей день – професійне свято, це працівники державної служби з надзвичайних ситуацій. У Диканському районі ця служба представлена ДПРЧ-11 та районним сектором ГУ ДСНС України в Полтавській області.
2019 рік в нашому районі видався досить “урожайним” на різні надзвичайні події. Так, цієї зими було більше 30 виїздів для надання допомоги тим, хто потрапив у снігові замети на дорогах району, протягом усього періоду – чотири виїзди на складні ДТП з жертвами та потерпілими. А кінець літа та початок осені “подарував” нашій службі колосальний стрибок кількості пожеж в екосистемах, коли сигнал тривоги в частині лунає по кілька разів на добу. Взагалі з початку року за сигналом “Тривога” особовий склад підрозділу виїжджав 98 разів.
А найкращим подарунком для нас буде те, щоб ви ніколи не потрапляли в біду. Як говорив один не дуже популярний зараз політик: “Пожежний спить – країна багатіє”.
Олександр Шаманов,
начальник Диканського РС ГУ ДСНС України в Полтавській області.
Вертаюсь додому, де щира розмова,
там тихий і милий мій рай
– Чим далі закидає доля, тим ріднішим стає село. Тут – вода у криниці найсмачніша, небо найвище, луки наймальовничіші, люди найпривітніші і пісня найдзвінкіша, – так почав свій виступ на святі села у рідному Чернечому Яру Віктор Скрипник, нині житель Києва.
І як заперечити, коли щороку цього дня злітаються до отчого краю його сини й дочки, щоб хоч на мить повернутися в юність, вдихнути цілющого повітря, настояного на чебрецях, пірнути в атмосферу затишку і щирості, поспілкуватися з рідними і знайомими.
Ось і минулої суботи з далеких і близьких доріг поспішили на свято Любов Олефір, яка нині мешкає в Італії, Григорій Титаренко Олександра Дащенко, Алла Моміт, Володимир Гордівський з Полтави, Ніна Тютюнник з Диканьки і т.д.
Не кликали чернечеярці іменитих артистів, а ретельно готувалися й укотре довели: їхню благодатну землю не обділив Бог талантами. Тут зуміли не лише зберегти приміщення сільского клубу-філіалу, а й наповнити його змістовним дозвіллям, про це щоденні турботи завідуючої Чернечеярським сільським клубом-філіалом Галини Заєць. На сцені і зовсім юні артисти – другокласниці Катя Беззубець, Оля Дрок, Поліна Стовпник, і вже досвідчені співучі “Чернечеярські маківки”. Щиро стрічав зал пісні і танці дівочого гурту “Ромашечки”, полонила художнім читанням та чарівним співом переселенка Каріна Лисакова, затамувавши подих, слухали талановиту вокалістку, студентку Полтавського музичного училища імені М.В.Лисенка Дашу Фисуненко, гаряче аплодували самобутньому фольклорному ансамблю “Берегиня” Великобудищанського музею весілля на чолі з Оксаною Трипольською. У кожній ноті, у кожному слові, які лунали зі сцени, скільки любові і тепла, що дві години програми збігли однією миттю.
Чернечий Яр не лише природою своєю та історією цікавою славиться, а й людьми працьовитими, небайдужими до рідного краю, розвиненими промисловістю та підприємництвом. Це підкреслювали, вітаючи присутніх зі святом села, гості – голова районної державної адміністрації Володимир Шкарбань, начальник Диканського відділення ПМДПІ Ольга Селецька, – та вірні його сини й доньки – перший заступник голови районної державної адміністрації Зоя Присяжнюк, краєзнавець, який нині працює над книгою про історію Чернечого Яру, Григорій Титаренко, патріоти рідної землі Ніна Тютюнник та Софія Кравченко, Віктор Скрипник, якому доручили й коровай краяти.
Щирі вітання й оплески звучали того дня на адресу найстаршої жительки, 93-річної Марії Павлівни Корнієнко, вона була присутня у залі, уважно вслухалася у кожне слово, раділа нагоді побувати на такому велелюдному дійстві. Завітав на свято і наймолодший чернечеярець Марат Довгань. А в Світлани Марченко – двір найкращий, у Зої Присяжнюк – подвір’я найквітучіше. Про кожного зі щирістю й теплом говорила Великобудищанський сільський голова Христина Покутня і зичила чернечеярцям многая літ при здоров’ї і злагоді в родинах. Вели програму Ірина Тютюнник та Альона Северин.
Велику організаторську роботу сільського голови відзначив голова райдержадміністрації Володимир Шкарбань. Дякували Христині Покутній і учасники художньої самодіяльності за повсякчасну підтримку. Цьогоріч завдяки сільській раді, землякам Олегу Карасю та Юрію Кучеруку вдалося підремонтувати будинок культури, придбати нове сценічне вбрання. Головний спонсор свята – теж сільська рада, руку допомоги подали і підприємство “Укр-
продснекгруп”, колектив дитсадка “Фіалка”, небайдужі земляки Андрій Третяк, Ігор Чаус, Олексій Іванченко, Роман Шостак, Іван Крига. Олександр Коломієць подбав про відеопрезентацію, яка супроводжувала всю програму.
Ось так разом і подарували землякам незабутнє свято, яке ще довго зігріватиме душу і додаватиме снаги.
Світлана Глушко.
Фото автора.
Нова експозиція у музеї: як розбудовувалася Диканщина
Нещодавно в історико-краєзнавчому музеї імені Д.М.Гармаша відкрито експозицію “Славні люди Диканщини”. На її відкриття, як зазначила директор музею і ведуча заходу Надія Крюченко, запросили не просто свідків тих подій, а людей, яких об’єднує слово “будівничі”. Серед запрошених – Володимир Джежелій, Михайло Перехрест, Юрій Гармаш, Валерій Уманець, Петро Кабак, Григорій Павлюк, Микола Федін, Геннадій Головін, Павло Мороз, Микола Перепелиця.
Кожному з них є що згадати про 70-80 роки ХХ століття, коли на Диканщині було збудовано 630 індивідуальних житлових будинків і 52 багатоквартирних для 1466 сімей, 7 загальноосвітніх шкіл на 2386 місць, 10 дитячих садків на 840 місць, 7 магазинів з торговельною площею 1300 кв. м, 6 лазень на 120 місць, 2 гуртожитки на 150 місць, 5 адмінбудинків, прокладено майже 200 км доріг з твердим покриттям, 180 км газопроводу, газифіковано 3366 квартир, телефонна мережа розширилась на 2100 номерів. У селищі Диканька збудовано школу на 1200 місць, районний вузол зв’язку, побуткомбінат, універмаг, друкарню, комбінат громадського харчування з рестораном та дитячим кафе, критий ринок, потужний хлібокомбінат, будинок урочистих подій, історико-краєзнавчий музей, лікарняне містечко з поліклінікою та стаціонарами на 200 ліжок, завод будівельної кераміки і т.д. Будівництво велося за рахунок державних капіталовкладень, залучених коштів підприємств, колгоспів і радгоспів. За кошти підприємств газової промисловості розпочато будівництво житлового масиву “Солоха”. У Стасях завершено зведення птахофабрики та розпочато будівництво гірськолижної бази “Корчак”.
Експозиція розповідає про тих, хто, працюючи на різних посадах, брав участь у зведенні об’єктів. Присутні називали чимало імен: Іван Демус, Ольга Карпова, Олексій Яковенко, Петро Медяник, Павло Коротенко, Іван Оніпко, Григорій Ляшик, Іван Кібальник, Володимир Грінченко, Григорій Кульбака, Микола Ворона, Іван Сухопара, Леонід Кравець, Василь Кошман, Дмитро Гармаш – вони лишили добрий слід, доклавши сил до розбудови району. Навряд чи вдасться назвати усіх: Анатолій Чорний, Костянтин М’яло, Ніна Білоус, Олександр Супруненко, Володимир Пащенко, Катерина Пестременко, Анатолій Омельченко і багато-багато інших, хто дбав про розквіт району.
З вдячністю про цих людей та їхні справи говорили голова райдержадміністрації Володимир Шкарбань та голова районної ради Станіслав Муха, вони вручили присутнім на зустрічі учасникам забудови Диканщини грамоти.
А музей запрошує всіх диканців переглянути експозицію, старших – пригадати, як все відбувалося, а молодших познайомитися ще з однією сторінкою історії рідного краю.
Світлана Глушко.
Фото автора.