Опубліковано: 25 січня 2019 р.
Тетянин день – одне із шанованих християнських і народних свят, яке згідно з григоріанським календарем припадає на 25 січня. Назване на честь святої Тетяни, християнської мучениці, яка жила в Римі протягом правління імператора Александра Северуса. Святу Тетяну вважають покровителькою студентів, тому на свято прийнято ставити свічки за успіхи в навчанні.
І для Диканського НВК ім. М.В.Гоголя це свято знакове, адже студентів нинішніх, колишніх і майбутніх навчали і навчають високопрофесійні, досвідчені педагоги. Як показує практика, до 80 відсотків випускників 11-х класів цього закладу успішно складають ЗНО і стають студентами вишів Полтави, Харкова, Києва та інших міст України, а також близького і далекого зарубіжжя, до 60 відсотків з них – з бюджетною формою навчання.
Серед когорти професіоналів – п’ять Тетян. Тетяна Вінніченко тридцять років навчала диканських школярів української мови та літератури, тепер вона – заступник директора з господарської частини. Заступник директора з навчально-виховної роботи Тетяна Педик тридцятий рік працює в цьому навчальному закладі, допомагає учням опановувати закони фізики. Педагогічний стаж учителя початкових класів, відмінника освіти України Тетяни Пугач сягає 47 років! Тетяна Яківна і обидві Тетяни Григорівни мають вищі кваліфікаційні категорії та звання вчителів-методистів.
Не відстають від своїх старших колег і молодші: вчитель початкових класів Тетяна Деменська та вчитель математики Тетяна Чабарь: обидві мають вищу кваліфікаційну категорію і звання “старший учитель”. За категоріями і званнями, як відомо, стоять наполеглива праця, відданість своїй професії, любов до дітей. Згадують у колективі і ветерана педагогічної праці Тетяну Петрівну Панченко, і колишню колегу Тетяну Андріївну Пінчук.
А комфорт і чистоту для всіх учнів і вчителів забезпечують ще дві Тетяни – “менеджери з чистоти” Тетяна Півень і Тетяна Фролова.
На фото Валентини Діденко: Т.Г.Деменська, Т.Ю.Чабарь, Т.Я.Педик, Т.Г.Пугач, Т.Г.Вінніченко, Т.О.Півень.
...У Діброву потрапили одразу після Новоріччя. І хоч перед цим над селом, як і по всій Україні, хазяйнувала хурделиця, дороги були добре розчищені, тож дістатися обійстя Катерини Кокози не було жодних проблем. А привід відвідати її – більш ніж переконливий: вона – одна із довгожительок села, 25 січня Катерині Луківні виповнюється дев’яносто!
– Узагалі-то на світ Божий я з’явилася 29 грудня 1928 року, – розкриває секрети свого життя. – Але як тоді записували в сільраді? Когось – раніше, когось – пізніше. Так стала молодшою майже на місяць!
Народилася у Кокозівці, якої тепер, на жаль, уже немає на карті району. А колись же була велелюдна! Остання її жителька, відома в наших краях цілителька, що лікувала травами, Тетяна Федорівна Петруня померла років сім тому.
Тепло родинного вогнища
У родині вже підростали два старших сини, тож раділи третій дитині – дівчинці. Коли людей у тридцять третьому косив голод, Катрусі було чотири роки. Усі діти вижили завдяки надзвичайній працелюбності батька. А ще сім’ю врятувала корівчина-годувальниця. До війни дівчинка встигла закінчити 4 класи Дячківської школи, у шістнадцять років уже працювала на рівні з дорослими у ланці на польових роботах.
У 1952 році Катерина Луківна вийшла заміж за свого сусіда й однокласника Петра Кокозу, а через рік молода сім’я переїхала до Чапаєвки, стала працювати у радгоспі: чоловік – трактористом, Катя – свинаркою. Так непомітно у роботі, в турботах про хліб насущний, про дітей і спливли роки, мов лист за водою.
... Нині майже у повному складі родина збирається на поминальні дні: внуки, правнуки їдуть з усіх усюд, аби віддати шану спочилим родичам. А ще гамірно в цій просторій хаті на Різдво, на Великдень, на дні народження.
Хату ж Катерина Луківна з чоловіком будували з думкою про обох синів: одружаться, житимуть разом з батьками... Не так сталося, як гадалося. І Микола Петрович, і Віктор Петрович Кокози з сім’ями живуть у Діброві, але окремо. Уже чотири роки немає на світі білому чоловіка й батька Петра Трохимовича. А внуки з правнуками – далеко.
– Я ще звечора, щоб не збитися з ліку, порахувала всіх членів нашої родини, – вступає до розмови невістка Надія Сергіївна (вона завідує місцевим дитсадком “Золотий вулик”). – У Віктора з Олею троє дітей: Руслан працює виконавчим директором одного з підрозділів ПАФ “Подоляка” у с. Яблуневе Сумської області, Сергій – трактористом у ВП “Гоголеве”, Наталія – в одній з торговельних мереж м. Полтави. Наша донька Наталія вчителює у Полтаві, а друга, Люда, – адміністратор-логіст у будівельній компанії. Мамо, імена всіх правнуків пам’ятаєте?
І вони разом в порядку від старшого до молодшого перелічують їх: Вова, Максим, Артемчик, Владислав, Настя, Даша і Тамілочка. Отаке багатство мають!
Спогадами по черзі діляться Микола Петрович: він, хоча вже й на пенсії, трудиться головним енергетиком у ПСП “ГлобалАгроІнвест” (директор сільгосппідприємства Валерій Зеленський цінує перевірені кадри), невістка Ольга Хачиківна, теж уже пенсіонерка. По кілька разів на день сини з невістками поспішають до батьківської хати, щоб провідати неньку, дровами підтопити в хаті, принести чогось смачненького.
У розмові згадуємо і подруг героїні нашої розповіді. Зокрема, молочну сестру Катерину Денисівну Мошинець: вона залишилася немовлям, коли її мама померла, тож своїм грудним молоком дівчинку вигодувала мама Катерини Луківни. Жінка живе через дорогу, їй 90 виповнилося у жовтні минулого року. Не так давно своє 90-ліття зустріла й інша уродженка Кокозівки, Марія Федорівна Демченко. А мої співрозмовники цитують інших довгожительок села: бабусям було по 93 роки, великі трудівниці й життєлюби, вони збиралися разом, ще й чарчину до губів підносили, примовляючи при цьому:
– Чарочко оковитої, а з чого ти?
– З жита!
– А пачпорт у тебе є?
– Нема!
– Тут тобі й тюрма!
...І хоч у хаті прохолодно (як і переважна більшість українців, родина Кокозів газ економить, він стає майже розкішшю для нас), на душі тепло й затишно від щирої розмови, від родинного тепла. Прощаючись, обіцяли завітати до Катерини Луківни ще й на століття. Дочекаймося!
Валентина Діденко.
На фото автора: К.Л.Кокоза із сином Миколою та невістками Надією й Ольгою.