Опубліковано: 2 серпня 2019 р.
Опубліковано: 2 серпня 2019 р.
Про землю дбати –
добру віддачу мати
Здавна селяни розуміли, що пісна нива добре не родить, потрібно постійно вносити поживу, якою раніше був лише натуральний перегній, бо хімічних препаратів тоді ще не винайшли. Нині, незважаючи на засилля різних сполук саме хімічного походження, які дають можливість в кілька разів підвищити врожайність, мудрі аграрії все більше переконуються, що і в сучасному землеробстві неможливо обійтися без органіки. А ще ті, хто живе не одним днем, а думає про довгострокову переспективу, шукає методи відновлення родючості землі, дбає про її “здоров’я”, адже виснаження ниви призводить до плачевних наслідків, які дуже тяжко виправити й через десятиліття.айн у загінці.
До сучасного покоління небайдужих землеробів належить головний агроном ТОВ “Колос” Денис Сичук, який уже не один рік експериментує на полях свого господарства, вивчає передовий досвід аграріїв з різних країн, запозичує те, що підходить саме нашому клімату. Хоча погодні умови останнім часом досить помітно змінюються, літня посуха й спека стають вже звичним явищем, непередбачувані весняні перепади температур теж змушують нервувати: чи зійшло те, що посіяли, чи не пошкодять тендітні сходи пізні заморозки, чи, навпаки, не випалить жарке проміння сонця? Отож Денис Леонідович схиляється до думки, що незабаром від сої, яку нині так активно саджають на полях господарств, доведеться відмовлятися, бо для неї спекотні кліматичні умови вже не будуть підходити. А яким же бобовим культурам тоді віддавати перевагу, щоб поповнювати запаси азоту в ґрунті?
Минулого сезону було вирішено спробувати посіяти нут, який багатьом господиням відомий як волохатий чи турецький горох, з яким печуть пиріжки чи варять суп. Цю зернобобову культуру не часто сіють вітчизняні аграрії, хоча належить вона до одних з найдревніших у світі, її масово споживають у східних країнах: Індії, Туреччині, Пакистані, Афганістані...
На полях “Колоса” минулого року ріс нут двох сортів: Розанна української селекції й Іордан – ізраїльської. Обидва сорти показали себе добре, дали на круг по 35 ц/га, а це хороша врожайність для наших погодних умов. Нут сіють рано навесні, рослини встигають сповна використати запаси вологи, які ще є в ґрунті, до спекотної погоди підрости, а під час вегетації уже високі температури їм не завада для росту, адже це культура південна. Молотять нут уже після збору ранніх зернових, коли боби повністю дозріють і їх не потрібно буде примусово досушувати. За таких умов урожай може зберігатися навіть рік чи два, своє зерно використовують і для посіву наступного року.
Цьогоріч нут вирощувався на площі 67 гектарів, в основному сіяли сорт Розанна, невелику площу відвели під Іордан. Попередня врожайність – 33 ц/га, саме цього тижня комбайном Джон Дір досвідчений механізатор господарства Олександр Ребро молотив цю зернобобову культуру. А там, де ще лишалися нескошені площі, ми побачили, що між рядками сухого гороху – смужки іншої культури. Відразу й не зрозумієш – що то?
Денис Сичук пояснює, що на 5 гектарах цього поля використали так званий бінарний посів, застосувавши канадський досвід вирощування: через ряд (40 сантиметрів) почергово з нутом посіяний олійний льон сорту Версаль. Виявляється, ці культури перебувають у позитивному симбіозі, бінарний метод дає приріст урожайності гороху, сприяє його кращому росту. Обмолочуються ці рослини одночасно, а потім на відповідних решетах різні за розміром насінини легко розділяють.
Від комбайна зерно на тік автомобілями ЗІЛ-130 транспортують водії Віктор Жижка і Руслан Петраш, поряд постійно перебуває трактор МТЗ-80 з пожежною ємністю, а механізатор Анатолій Погрібняк уважно слідкує, щоб не виникло загорання, а у випадку чого він готовий оперативно його ліквідувати.
На площі, які звільнилися, відразу заїздять трактори: вноситься компост, до виготовлення якого в господарстві ставляться дуже серйозно. У буртах складують курячий послід, який після процесу аерації перетворюється у цінне органічне добриво, вносять його в ґрунт згідно з точно розрахованими нормами. Слідом трактори передисковують площі, тут пізніше буде посіяно озиму пшеницю. Цій культурі створено сприятливі умови: нут насичує ґрунт атмосферним азотом, компост підвищує родючу силу землі...
До речі, коли цьогоріч у господарстві було проведено паспортизацію земель спеціалістами лабораторії Полтавської філії ДУ “Інститут охорони ґрунтів України” (цей захід відбувається раз у 5 років), то на тих площах, де протягом трьох років поспіль вносили компост, відзначено значний приріст усіх основних мікро- і макроелементів, а також підвищений вміст гумусу. Отож, практика доводить: земля віддячує сповна за турботу про себе.
Дуже популярною нині, але надзвичайно шкідливою для довкілля практикою є спалювання пожнивних решток. Про це з болем говорить Денис Сичук: “Від цього гине вся мікрофлора, збіднюються ґрунти, адже згорає вуглець, який міститься в соломі, про їдучий дим, що шкодить усім живим організмам, й говорити нічого. А обробити будь-якими азотними добривами ту солому, правильно її підготувавши, й буде велика користь. Та чомусь йдуть такі господарі простішим шляхом: запалив і нехай горить...” Не можна не згадати й про лихо, коли вогонь зі стерні перекидається на лісосмуги чи навіть на житлові або господарські будівлі.
У ТОВ “Колос” цьогоріч жнива стали рекордно ранніми, й закінчили їх дуже швидко: з 1 по 8 липня було скошено 130 гектарів озимої пшениці й 50 гектарів – ячменю. Урожайність пшениці – 65,4 ц/га, ячмінь дав на круг по 58 ц/га. Спека у червні завадила налитися колосу, близько 20-25% урожаю через це, на жаль, втрачено. Після цих культур поля засіяли гречкою на сидерат, у фазі цвітіння її буде зароблено в ґрунт восени.
Соняшник займає площу 220 гектарів, кукурудза – 270 га, на 60 гектарах росте соя. Качаниста, яку посіяли раніше за соняшник, критичний період високих температур вразив не так сильно, а от кошики соняхів не встигли як слід запилитися, урожай буде меншим, ніж очікувалося.
Погодні примхи корегують плани хліборобів, до цього завжди слід бути готовим: “небесна канцелярія” любить сюрпризи.
Світлана Воронянська.
На фото автора: вгорі – Руслан Петраш, Анатолій Погрібняк, Олександр Ребро, Віктор Жижка; внизу – комбайн у загінці.
Подяка трударям, що хліб святий зростили...
Минулої п’ятниці у ТОВ НВП “Інтерагросервіс” відбулося свято обжинків, яке символізує завершення головного етапу хліборобського року: збору ранніх зернових. Як кажуть, коли хліб у коморі, то й перепочити можна, набратися нових сил, щоб далі працювати, адже достигають на полях пізні культури, які потребують уваги сільських трударів. Літо втоми не знає, усе збирає, припасає...
Свято обжинків відкрив головний інженер господарства Анатолій Головін, він привітав усіх із завершенням жнив, подякував за працю, побажав успіхів, достатку, втілення в життя всіх задумів. Зі словами щирої поваги звернулася до присутніх голова районної організації профспілки працівників агропромислового комплексу Антоніна Замула, вона відзначила особливий мікроклімат взаємопідтримки, згуртованості, налаштованості на досягнення високих результатів спільної праці, який панує в колективі “Інтерагросервісу”.
“У тому, що люди працюють в нормальних умовах, відчувають соціальну захищеність і турботу від керівництва, особлива заслуга директора підприємства Геннадія Головіна, – відзначила Антоніна Замула. – За його професіоналізм, небайдужість і активну громадянську позицію Геннадія Анатолійовича нагороджено почесним знаком профспілки працівників АПК України “За розвиток соціального партнерства”.
Грамотами Полтавської обласної організації профспілки працівників АПК відзначено сумлінну працю водія ТОВ НВП “Інтерагросервіс” Євгена Бабенка, комбайнера Сергія Кошеля, Диканська районна організація профспілки працівників АПК своїми грамотами нагороджує водіїв Володимира Тугая, Віктора Дудника, комбайнера Павла Олійника. Ці відзнаки під оплески присутніх вручила голова районної організації профспілки працівників АПК Антоніна Замула й побажала кожному трудівникові й господарству в цілому добробуту, процвітання, злагоди й високих врожаїв на спільній ниві.
Привітав земляків-аграріїв зі святом обжинків Стасівський сільський голова Сергій Давиденко, який відзначив тісну співпрацю місцевої громади з керівництвом і колективом “Інтерагросервісу”, що йде на користь усім жителям села, сприяє його подальшому розвитку, створює комфортні умови для життя, допомагає вирішувати багато щоденних побутових проблем. “Нехай оцей чудовий букет троянд, які виросли й розквітли на клумбах нашого села, символізує процвітання вашого сільгосппідприємства, бажаю і директору Геннадію Головіну, і всім жити й трудитися на користь рідного краю, усієї України”, – такими щирими словами звернувся сільський голова до всіх присутніх і вручив квіти.
А щоб після напруженої жнивної пори трудівники могли відпочити, посидіти за святковими столами, поспілкуватися, отримати заряд позитивних емоцій, завчасно подбало керівництво товариства, а працівниці їдальні на чолі з Людмилою Дудник старалися наготувати різноманітних наїдків, щоб здивувати й порадувати своїх земляків. Завдяки тому, що в господарстві є тваринницький цех, діє молокозавод, готувати було з чого: свіжі м’ясні, молочні продукти, хліб власної випічки, запашні короваї з зерна нового врожаю... Були й соковиті шашлики, справжніми професіоналами у їх смаженні називають Хачика Оганесяна і Віктора Бабенка (на фото внизу праворуч), які працюють водіями, а на всіх святах їм довіряють цю відповідальну справу.
Завдячуючи й праці технологів молокозаводу “Стасівське молоко” Ольги Кірілової й Ольги Лахненко (на фото посередині ліворуч) багатьом жителям не лише села, а й району та інших населених пунктів так смакують сметана, йогурти, сир та інші молочні продукти, що на полицях магазинів обирають саме їх.
Часто чують слова вдячності за смачні обіди, які готують, а в жнива ще й на поле трударям доставляють, вправні кухарочки Вікторія Дудник, Ірина Кикоть, Тетяна Матківська, завідуюча їдальнею Людмила Дудник, працівниця кухні Марина Бабанська (їх ви бачите на фото посередині ліворуч). Чисто й охайно на кухні, яку не так давно відремонтували силами будівельної бригади господарства, а умілі жіночі руки вміють і справжнього українського борщу зварити, і пухких пирогів напекти чи інших смаколиків наготувати.
Обжинки – вінець праці хліборобів, їх не можна уявити без короваю, бо саме цього дня обрядовий хліб найбільше припадає до смаку усім, хто причетний до вирощування врожаїв на рідній землі. Краяв коровай комерційний директор підприємства Леонід Каплуновський (на фото справа посередині він з Людмилою Дудник, Ганною Басовською і Світланою Калюш), усі присутні спробували запашної випічки.
А яке ж то свято без української народної пісні? За щедрими столами додавав настрою баян у руках вправного музики Марка Мотляка, брали за душу пісні у виконанні Володимира Хроня, їх підхоплювали усі присутні. А любителі потанцювати відводили душу під музику й спів Максима й Юлії Гергалів, свято обжинків у Стасях тривало до пізнього вечора.
Світлана Воронянська.
На фото: вгорі – комбайнер Сергій Кошель, головний агроном Сергій Миколенко, голова районної організації профспілки працівників АПК Антоніна Замула, головний інженер Анатолій Головін, голова профспілки господарства Світлана Калюш, Стасівський сільський голова Сергій Давиденко, інженер Володимир Черниш, комбайнер Павло Олійник, водії Євген Бабенко, Володимир Тугай; внизу зліва – робітник току Олексій Бабанський, доярка Шано Заїка, ветлікар Сергій Калнусенко, головний зоотехнік Ганна Басовська, оператор ЗАВа Євгеній Шутка, доярка Антоніна Шутка, завідуюча током Тетяна Колінько, механік гаража Анатолій Слюсар, завідуюча відділом кадрів Ольга Харченко, бригадир тракторної бригади Олексій Щедрін, оператор ЗАВа Роман Яременко.
У Діброві – окрема держава, не екзотична, але яскрава
...Тут ніби окрема держава, зі своїм прапором і гербом, грошовими знаками, справедливими законами, доброзичливістю у стосунках і рівністю всіх перед всіма. Такий собі райський куточок біля ставочка, посеред розкішних дібрівських верб і тополь, який на вісім днів для літнього відпочинку облюбували близько 80 дітей і дорослих.
Ініціатором такого табору стала Наталія Лелюк – приватний підприємець із Полтави, яка торік придбала в Діброві будинок.
– Думали налагодити тут бізнес, а потім вирішили зайнятися дітьми, – пояснює свій вибір Наталія Миколаївна. – Чому? Бо і в мене в житті рано не стало батька... Хто, як не ми?
Разом з пані Наталією екскурсію табором для нас проводять її донька Вікторія і зять Артем Пелевін, які також з користю відпочивають в Діброві і трудяться волонтерами. Поряд із будинком – акуратне наметове містечко, затентоване від палючого сонця, поряд – власноруч зі смаком облаштоване місце для умивання, майданчик для ранкової зарядки, для гри у волейбол, далі – саморобні душі, туалети. У дворі – столи і лавочки, де діти й дорослі харчуються. Громадою розчистили ставок, відремонтували монах, завезли кілька машин піску, тож діти купаються й загорають, грають в рухливі ігри, увечері розважаються на дискотеці або дивляться фільм. Місцева молодь – Віталій Рудь, Сергій Галич, Дмитро Кульбака,Володимир Гмирь, Валентин Онищенко, Ілля Волошин, Олександр Сакалош, Віталій Пантьо, Олександр Заїка, Олександр Коба, Андрій Янковський та інші – добре потрудилися над благоустроєм прибережної території ставка.
– Шукали місце для відпочинку великою компанією, Наталія Миколаївна запросила до себе дітей, знайомих, переселенців із зони АТО, – розповідає донеччанин Олексій Кальчук. – Винаймати пансіонат – дорого, торік відпочивали в Діброві вперше, і нам тут сподобалося. Яке тут чисте повітря! А головне – кулі над головою не свистять! Після 2014 року якийсь час жили в Маріуполі, тоді – в Києві, зараз – у Полтаві. У багатьох із нас – статус переселенців, батьки багатьох дітей – на заробітках, а діти без належного догляду...
– Тут існує залізне правило: не палити, не лаятися, – ділиться враженнями Даня Дзябенко з Полтави, який залюбки працює в таборі ді-джеєм. Він – дитина-сирота, з інтернату, навчався в Полтавському політехнічному ліцеї.
Найкращі враження про відпочинок в Діброві і у Федора Чернічкіна з Донецька, батька чотирьох дітей, який уже п’ять років з родиною живе в Полтаві. Його дитинство минуло в інтернаті, тож він як може, оточує своїх дітей батьківською турботою, дбає про їхній розвиток. “Які тут красиві місця! – захоплюється. – І можна запросто пити воду з-під крана! (хорошої якості питна вода – для багатьох міст України це дуже серйозна проблема).
– У Діброві не море й не гори, куди прагне так багато українців, тут – звичний для нас клімат, тож ніхто не хворіє. Серед дорослих поділені обов’язки: один відповідає за харчування, другий – за проведення заходів, інші – за музику, спортивні змагання, інвентар, – охоче розповідає Артем. – Разом з нами відпочивають і діти та внуки місцевих жителів, дібрівчани ходять до нас на дискотеку, на перегляд фільмів...
Підтвердженням тому – говірка восьмирічна дібрівчанка Оля Куркова, яка супроводжує нас по табору і розповідає, як їй тут все-все подобається. А от лихослів’я чи коли хтось раптом щось не поділив між собою, караються присіданням по 20 і 50 разів відповідно...
Дітей навчають екологічної грамотності, виховують у них працелюбство: якщо допоміг десь прибрати, щось хороше зробив на загальне благо – отримуєш валюту (африканські долари), за які можна потім придбати іграшки і солодощі. Так під лагідним сонечком діти різних категорій – малозабезпечені, переселенці, місцеві – відпочивають, вчаться дружити, робити добрі справи.
Крім Наталії Лелюк, спонсорську допомогу надали директор ПСП “Глобал Агро Інвест” Валерій Зеленський та працівник цього підприємства Віктор Передерій, місцеві підприємці Людмила Рівчаченко і Володимир Сторчун охоче пригощали морозивом, дали столи, зонти від сонця, жителі села поділилися овочами. Не стояла осторонь і сільська рада на чолі з Людмилою Пащенко, допомагали при потребі.
У понеділок, 29 липня, робота табору закінчувалася, посеред спортивного майданчика була складена купа дров для прощального вогнища, усі з нетерпінням чекали святкового феєверка. Лінійки закриття коротенької табірної зміни ми не побачили, але впевнені, що було весело й цікаво. Мабуть, кожен із відпочивальників подумки загадав: “До побачення, Діброво, до наступного року!”
Валентина Діденко.