Опубліковано: 8 березня 2019 р.
Я так тебе чекатиму, коханий,
як сонця виглядає день
Пісня живить серце життєдайною силою, лікує душу. Прекрасним співочим талантом Бог наділив родину Домненків, а її корені сягають глибини, міцно переплітаючись з іншими, живлячи генеалогічне дерево роду.
...Олексій – курсант військового училища – міцно закохався у свою однолітку Марусю, і вона відповіла взаємністю. Війна їх одружила, щоб розлучити на довгих п’ять років. Молодий лейтенант Олексій Домненко у складі Ленінградського фронту захищав свій народ від фашистської навали. Короткі, нечасті листи з передової зігрівали любляче серце коханої дружини, мами маленького Віті, підтримували в час лихоліття. Вона ж у відповідь надсилала гарячі слова, ділячись сокровенними порухами зрілої душі. Листи подовгу шукали свого адресата, адже веремія часу закручувала людські долі, випробовуючи на силу віри, волі і духу. Ті звісточки з фронту серед розрухи, голоду, смерті дарували надію на повернення, на людське щастя.
Олексій Степанович пройшов бойове хрещення вогнем і водою при форсуванні ріки Нарва. Дійшов до самого Берліна! Живі, скалічені солдати після Перемоги поверталися додому, Олексій лежав у шпиталі, заліковував глибокі рани (з осколком прожив усе життя), а зустріч з рідними прийшлась аж на 1947 рік. У мирний час обрав професію тракториста і був їй вірний до самої пенсії. А Марія Семенівна працювала ланковою. Жили в Степанівці, єднала їх любов і пісня, праця і п’ятеро діток. Та гіркі повоєнні роки забрали життя трьох із них. Час лікує зранені серця, кохання охороняє й береже. Як співали у парі – розлягались жита у полі і трави в лугах.
Пісенний талант передали найстаршому синові Віктору Олексійовичу, теперішньому ветерану праці Полтавського турбомеханічного заводу, трудовий стаж якого – 36 років. Чоловік пройшов загартування металом і піснею, створив трудову династію металургів. Дружина Любов Павлівна десять років трудилася на хлібозаводі, чверть століття – помічником вихователя. Без пісні вони себе не уявляють, міцна сім’я нещодавно відсвяткувала сорокап’ятиліття подружнього життя, мають трьох дітей і п’ятьох онуків. Родина часто збирається у батьківській хаті, тоді й стінам стає тісно від голосистого переливу сімейного хору.
... Не вірите в кохання з першого погляду, скептично дивитеся на світ? Тоді ось переконливий приклад справжньої любові. Віталія Домненка й Оксану Козченко поєднала... гітара. Дівчина попрохала Віталія налаштувати її. Їхні очі зустрілися, і юна пара занурилася в бурхливий океан незборимого почуття.
– Мамо, тату, я одружуюся, – сказав син напередодні служби в армії. Батьки не стали на заваді ранньому шлюбу.
– Він весь у діда – рішучий, вольовий, – гордо зауважив батько.
А Оксана й собі шокувала маму зізнанням про заміжжя, хоча Зінаїда Луківна про свого майбутнього зятя могла сказати тільки хороше.
– Благословлю вас, діти, – врівноважено мовила, – але таке важке, дочко, чекання, мережане сумом і болем, а ще самотніми вечорами і дощовою монотонністю.
Зіграли гучне весілля, а розлука не спала, стояла за плечима молодих, рахуючи кожен день до проводів у солдати.
– Я так тебе чекатиму, коханий, як день сонце, – крізь сльози говорила Ксюша. Вона з десяти років зростала без тата і була сильна й бойова, які і брати Володимир та Андрій, постійно відчувала їхню підтримку. Їй дуже хотілося випробувати себе в тривалих, нехай і сердечних, навантаженнях.
– Жаль, донечко, батько не дожив до твого весілля, він би порадів за твій правильний вибір, – тихо сплакнула мама.
Олександр Лукич працював трактористом у колгоспі "Перемога", отримав орден Леніна за сумлінну і плідну працю у сільгоспвиробництві, але хвороба рано забрала його із сім’ї.
А молодий солдат щодня слав Ксюші листи, і вона частенько на них відповідала.
– От у мене була жвава робота завдяки листуванню Домненків, – хвалилася жартома листоноша Галина Криворучко.
У сімейному архіві зберігаються два чималих стоси полум’яних листувань, освячених чистим і вірним коханням. Перший лист прийшов їй, а в другому листі – вірш мамі-тещі. Яке добре і ніжне серце в юнака! Вірші із солдатським привітом люба і мила його Оксанка клала на музику, беручи гітару до рук. Так із любові народжуються діти прекрасні, як ранкове небо, а ще – задушевні романси. І через 25 років спільного життя вони звучать з її вуст свіжо, вони наповненні одкровенням.
Після повернення Віталія з армії Домненки жили в Полтаві, у них народилася Аліночка, і тут тато об’явив, що вони їдуть жити в Ландарі. Оксана не могла оговтатись від щастя! У село, до мами, на простори, де небо сходиться з землею, де видно горизонти і на світанні на повну силу чути щебіт пташок. Інші в місто поспішають, а їм там тісно, незатишно.
Де обдаровані батьки, там успішні нащадки. Підростала щебетушечка Аліна, викохана біля бабусі Зіни на лоні сільських краєвидів. Усотувала в себе казки, вірші, пісні. Зі сцени, будучи малою, гордо заявила про себе виступом “А я собі ланкова!” У школі Аліна Домненко – серед перших як у навчанні, так і в позакласному житті. І при сільському клубі створила дитячий колектив “Веселка”. Про завідуючого Ландарівським клубом-філіалом Анатолія Решетняка говорить: “Це людина-магніт, людина-свято. З ним, як зі спорідненою душею, почуваєшся легко, спокійно, він зрозуміє й порадить”. Усе впевненішими ставали виступи дівчини на сцені районного будинку культури. А Полтавський педуніверситет ім. В.Г.Короленка привабив тим, що при ньому діє хор “Калина”, здобула тут величезний пісенний досвід. На третьому курсі запросили на роботу методистом РБК, вона ж – керівник народного вокального гурту “Престиж” і жіночого вокального гурту “Україночка”.
– Великий плюс від роботи – постійне спілкування з людьми різного віку, професій, – наголошує Аліна Віталіївна. Після роботи основної вже темної пори поспішає у засніжені Ландарі на репетицію до чергового свята. І, як правило, жодне з них не відбувається без Домненків.
Якби можна було повертати матерів із далеких далей Вічності, цілий рік цвіли б сади вишневим цвітом. Берегиня роду – Зінаїда Луківна Козченко – працювала в колгоспі, її руки однаково вміло косили, сапали, згодом була помічником виховательки в дитсадку, те вміння чудово ладити з дітьми передала й доньці Оксані. Усе тепло своєї душі до останнього віддавала дітям і найріднішим онучатам. Як своє останнє дитя, допомагала глядіти маленького Владика. А букви й цифри він опанував завдяки сестричці, яка серйозно готувалася до майбутньої педагогічної діяльності. Хлопчина з раннього пуп’янка проявив себе у складі тріо “Козачок”. А в Диканській ЗОШ І-ІІІ ст.
він – як риба у воді: і в агітбригаді бере участь, і в КВН, танці, сценки – то все його, не відстає від Аліни. А ще взимку – хокей, влітку – риболовля. Розвивається ніжним паростком в сім’ї юний артист, спортсмен, який покладає великі надії на футбол. Цю любов прищепив йому тато Віталій Вікторович, який свого часу тренувався у молодіжному складі “Ворскли” і грав за аматорські клуби. Хто знає, можливо, росте майбутній кумир уболівальників Владислав Домненко, який у 13 років дебютував за юнацьку команду – ФК “Диканька”, бере приклад з нашого земляка Андрія П’ятова, воротаря збірної країни і донецького “Шахтаря”.
Там, де праці допомагає бадьора пісня, – цікаве, насичене перемогами життя. За здобутками дітей стоять люблячі батьки, які цими днями зберуть за широкі столи дружні родини Домненків і Козченків, щоб відсвяткувати срібний ювілей подружнього життя, на власному прикладі показуючи, як жити у злагоді та любові.
Зоя Мартем’янова, с. Ландарі.
На фото Сергія Вахнія: Владислав, Оксана, Віктор Олексійович, Любов Павлівна, Віталій і Аліна Домненки.
Перемоги диканських гімназистів
Хто сказав, що зима – не час для романтичних почуттів? Навпаки: це ж так приємно – проводити морозні вечори в компанії найближчої людини, відчуваючи тепло кохання, котре зігріває обох. Недарма День усіх закоханих припадає саме на лютий – місяць, коли й весна не за горами, і гарячі почуття проходять своєрідне випробування стужею. День Святого Валентина уже міцно прижився у наших традиціях, і не святкувати його, здається, ніяк не можна. Тож і запросили працівники районного Будинку культури земляків на концерт і конкурсну програму, що відбулися минулої п’ятниці, незадовго до романтичної дати.
Шкода, що небагато молоді відвідало цей захід, адже розрахований він був саме на юне покоління. Увазі публіки були представлені не тільки майстерні художні номери, а й цікаве змагання між дівочою і хлоп’ячою командами на кшталт шоу “Хто зверху?”. Арбітром у цій зустрічі була ведуча Альона Онищенко. Команду чарівних диканчанок представляли Аня Яковенко, Марина Кінаш, Аня Кореліна й Аня Сидоренко (на фото вгорі справа). А на протилежному боці сцени зібралися Влад Брюхань, Віталій Попов, Вадим Ільченко і Влад Воронянський (на фото вгорі зліва), щоб довести: вони заввиграшки візьмуть гору над суперницями. Свої кмітливість, спритність, акторську майстерність команди проявляли в конкурсах “Склади слово”, “Дивоглядки”, “Музичний “крокодил”, “Хто я?” і в творчому домашньому завданні. Особливо прийшовся до смаку глядачам останній конкурс, вони завзято аплодували Владиславу Воронянському і гуморесці Павла Глазового “Танець живота” у його виконанні. А також бурхливі оплески зірвала своєю піснею “Ріка-печаль” Марина Кінаш у супроводі танцювальної групи підтримки. У результаті безкомпромісної, але водночас добродушної і веселої боротьби перемогу здобули хлопці.
Здобули “бронзу” в обласних “Дебатах”
24-25 лютого на базі Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого відбулися обласні змагання інтелектуальної гри “Дебати-2017” для школярів 9-11 класів в україномовному та англомовному треках.
"Дебати" – це командна рольова інтелектуальна гра, в якій одна команда аргументовано доводить певну тезу, а інша – опонує їй. Цьогорічні обласні змагання відбулися за Всесвітнім форматом шкільних дебатів. У них узяли участь команди 28 шкільних дебатних клубів із Полтави, Миргорода, Кременчука, Горішніх Плавнів, Великобагачанського, Глобинського, Гребінківського, Диканського, Зіньківського, Кобеляцького, Карлівського, Кременчуцького, Миргородського, Оржицького, Полтавського, Хорольського, Лохвицького, Шишацького, Решетилівського районів та Шишацької обласної гімназії-інтернату для обдарованих дітей, Полтавської обласної спеціалізованої школи-інтернату II-III ступенів із поглибленим вивченням окремих предметів і курсів при Кременчуцькому педагогічному коледжі імені А.С.Макаренка, Полтавської обласної гімназії-інтернату для обдарованих дітей імені А.С.Макаренка та Полтавського обласного центру естетичного виховання учнівської молоді.
В україномовному треку учасники дебатували на теми “Ця палата вважає, що основною причиною зміни клімату є діяльність людини”; “Ця палата вважає, що розвиток інтелекту людства викликає занепад загальнолюдської моралі”; в англомовному треку — “This House believes that human activity is the main cause of climate change”; “This house says posthumous donation must be obligatory”.
Учні Диканської ЗОШ І-ІІІ ст. виступали за честь району в україномовному та англомовному треках і за рішенням суддівської колегії зайняли третє місце: в україномовному треку – команда “Істина”: Анна Гальченко, Дар’я Марченко, Аліна Крат (тренер – учитель історії Ірина Бехтер), в англомовному треку – команда “Ерудит”: Денис Ільєв, Ігор Мацко, Олег Базарбаєв (тренер – учитель англійської мови Юлія Гордівська).
Анастасія Лещенко, учениця Диканської ЗОШ І-ІІІ ст.
На фото Валентини Діденко: члени основної та запасної команд інтелектуальної гри “Дебати” Анастасія Лещенко, Віктор Булава, Анна Гальченко, Віталій Пилипенко, Денис Ільєв, Олег Базарбаєв, Аліна Крат, Ігор Мацко, Дар’я Марченко з тренерами Юлією Гордівською та Іриною Бехтер.
Жінкам, що, мов сама весна,
наповнюють сяйвом і крила дарують
Поодинокі острівці посірілого снігу журяться: скінчилася їхня пора. У повітрі витає запах перепрілого торішнього листя, вогкої землі, крізь яку пробиваються перші зелені голочки. І хоча березень, як відомо, – місяць-пустун, що любить жартома сипнути ще сніжку та кольнути морозцем, усіх уже бентежить п’янке передчуття весни. Саме такої пори прийнято шанувати жінку – берегиню роду людського, котра, як і сама природа, створена, аби дарувати життя, сіяти навколо себе любов, огортати ласкою і теплом. Тож 6 березня, незадовго до Міжнародного жіночого дня, громадськість Диканьки зібралася в районному Будинку культури, щоб іще раз уклонитися мамам, дружинам, сестрам, донькам.
З вітальним словом до своїх землячок звернулися голова райдержадміністрації Володимир Шкарбань, заступник голови районної ради Олександр Ус і селищний голова Валерій Товстій. Промовці наголошували на неоціненній ролі жінки – мудрої, терплячої, лагідної. Зичили усім жителькам району, щоб їхні рідні ніколи не брали до рук зброї, а ті, що нині перебувають на сході України, повернулися додому живими і неушкодженими. Грамотами райдержадміністрації і районної ради за сумлінне виконання службових обов’язків, високий професіоналізм і з нагоди Міжнародного жіночого дня нагородили завідуючу ДНЗ “Подоляночка” Наталію Брунько, лікаря-педіатра Диканської ЦРЛ Ларису Васильченко, землевпорядників Петро-Давидівської і Нелюбівської сільських рад Ксенію Ворман та Наталію Глушко, головну медсестру ЦРЛ Наталію Дейнеку, головного бухгалтера централізованої бухгалтерії сектору культури та туризму РДА Наталію Деменську, головного державного соціального інспектора управління соціального захисту населення райдержадміністрації Ірину Демченко, начальника загального відділу апарату райдержадміністрації Світлану Джювене, секретаря Нелюбівської сільської ради Галину Задорожну, спеціаліста ІІ категорії Стасівської сільської ради Людмилу Кирнос, учителя української мови та літератури Диканської гімназії ім. М.В.Гоголя Валентину Климишенко, головного бухгалтера Великорудківської сільської ради Олену Коваленко, секретаря Петро-Давидівської сільської ради Галину Ковальчук, провідного бухгалтера відділу бухгалтерського обліку Диканського районного центру зайнятості Вікторію Козлову, землевпорядника Андріївської сільської ради Валентину Козченко, в.о. начальника відділу ведення Державного реєстру виборців апарату РДА Людмилу Крупеннікову, бухгалтера Великобудищанської сільської ради Лідію Кулибабу, завідуючу районним методичним кабінетом відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту Марію Курило, спеціаліста
ІІ категорії – землевпорядника Стасівської сільської ради Юлію Михайленко, головного бухгалтера Диканської селищної ради Світлану Нагайник, вихователя ДНЗ “Барвінок” Людмилу Нужну, завідуючу відділом комп’ютерної обробки інформації редакції районної газети “Трудова слава” Жанну
Полєвікову, лікаря-інфекціоніста ЦРЛ Людмилу Пономаренко, секретаря Орданівської сільської ради Ніну
Скорик, медсестру загальної практики сімейної медицини Диканської АЗПСМ Аллу Танасійчук, бухгалтера Надеждинської сільської ради Ларису Тараканову, бібліотекаря Великорудківської сільської бібліотеки-філіалу Валентину Таран, секретаря Байрацької сільської ради Світлану Туркот, спеціаліста ІІ категорії виконкому Диканської селищної ради Надію Тютюнник, завідувача Балясненської сільської бібліотеки-філіалу Віту Цись, завідувача Диканської АЗПСМ Людмилу Чернишенко, головного бухгалтера Балясненської сільської ради Надію Шаповал, секретаря Водянобалківської сільської ради Наталію Шило. Грамоти за сумлінне виконання службових обов’язків та з нагоди Міжнародного жіночого дня отримали прибиральниця службових приміщень Решетилівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Наталія Галушко, депутат Андріївської сільської ради Анастасія Козченко, учасниця художньої самодіяльності районного Будинку культури Анна Кореліна, касир Дібрівської сільської ради Людмила Кривенко, робітник з благоустрою Дібрівської сільської ради Наталія Кульбака, техпрацівник відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту РДА Валентина Курило, касир Надеждинської сільської ради Валентина Панова, прибиральниця службових приміщень районної ради Катерина Різніченко, касир Великобудищанської сільської ради Інна Хмара. Окремо за сумлінну працю, високий професіоналізм, з нагоди Міжнародного жіночого дня та 55-річчя від дня народження нагородили грамотою головного бухгалтера Водянобалківської сільської ради Валентину Кикоть.
Приємні емоції подарували глядачам диканські артисти: квартет “Диканські парубки”, солісти Аліна Домненко, Сергій Іванов, Сергій Дяченко, Вікторія Ігнатенко, Максим Гергало, Олександра Моргун, Олена Гандзюк, Наталія Мотрій, вокальні ансамблі “Краянка” і “Первоцвіт”, тріо у складі Станіслава, Анни і Євгенії Кореліних. Не обійшлося і без запальних танців у виконанні “Квітограю”, його учасники приміряли на себе ролі і непосидючих далматинців, і веселих жабенят, і дрібних курчат. Вели програму Сергій Іванов та Альона Онищенко. Тож тиждень розпочався на святковій ноті.
Тетяна Лазор. Фото автора.
Сота весна Єфросинії Чопівської
Народжена на Черкащині у далекому 1919 році, Єфросинія Чопівська добре пам’ятає голод 1932-33 рр.: “Вижила тоді наша сім’я, у якій було шестеро дітей, дякуючи корівчині. Мама здоїть вранці, понесе молочко на залізничну станцію, продасть і купить пшона чи борошна, а з обідішнього надою зварить нам поїсти. У нічну зміну мама з моєю сестрою Лушею вантажили пісок у вагони (якраз будували міст через Дніпро і до нього прокладали залізничну дорогу), за цю роботу вранці кожна з них отримувала півхлібини. А ще добавляли в їжу щавель та цвіт акації, у мене й досі на той запах алергія. Коли розливався Дніпро, вздовж берега у заростях, ми бігали збирати ікру – риб’ячу чи, може, жаб’ячу, – але то була добра підмога...”
У 1936 році дівчина вступила до Золотоніського сільськогосподарського технікуму, вивчилася на агронома, за направленням приїхала до Диканської МТС, до складу якої входили чотири колгоспи у Байраці та ще чотири в Долині, яка тоді належала до Диканського району. Роботу свою любила, тож працювала з ентузіазмом. Тут і судженого свого зустріла – Івана Чопівського... Та в їхні долі ввірвалася війна. Чоловіка забрали на фронт. У 1942 році у чужій стороні, на Харківщині (там опинилася, евакуюючи техніку з МТС), народився їхній первісток Толя. Як три доби товарними вагонами добиралася з немовлям до батьків на Черкащину, як ще 10 кілометрів ішла до рідного села пішки, – ті мамини спогади тепер переповідають доньки, і на очі навертаються сльози. А потім... Хтось доніс в сільську управу, що має Єфросинія агрономічну освіту, тож нова влада зажадала, щоб ішла на роботу. Та саме у цей час нагодилися партизани, ледве встигла з малям вискочити з управи та сховатися у кузні за клубом. Відступаючи, фашисти палили село. Її мама у надії врятувати оселю до останнього залишалася в ній, а коли запалав дах, то вибігла, схопивши з усіх пожитків лише ножа...
На щастя, її коханий Іван Чопівський повернувся з війни, за його наполяганням знову переїхали на Диканщину. У них народилися ще дві доньки Тамара і Валя. Іван Семенович трудився трактористом, бригадиром тракторної бригади, а Єфросинія Прохорівна – агрономом (15 років в МТС та ще 25 у колгоспі імені Калініна). У 1962 році Єфросинія Чопівська за високі врожаї була нагороджена орденом Леніна. Неодноразово обирали її депутатом сільської, районної й обласної рад. У праці, родинних клопотах минали роки.
У 1983 році помер Іван Семенович, Єфросинії Прохорівні ж судилося довге життя. Ще донедавна вона порала курочок, вишивала хрестиком і читала без окулярів. Нині трішки слабує, доньки Тамара Іванівна та Валентина Іванівна намагаються підтримати її і словом, і хорошим доглядом.
У день свого сторіччя Єфросинія Прохорівна радо стрічала гостей: вітали ювілярку голова РДА Володимир Шкарбань і його перший заступник Зоя Присяжнюк, голова районної ради Станіслав Муха, депутат районної ради Олексій Говтвяниця, начальник управління соцзахисту населення РДА Людмила Фролова, в.о. директора Диканського терцентру соціального обслуговування Інна Северин, Байрацький сільський голова Юрій Скляр, голова ветеранської організації Байрацької сільради Лідія Павленко, директор Байрацької ЗОШ І-ІІ ступенів Любов Чуб, учасники художньої самодіяльності місцевого будинку культури. Дякувала Єфросинія Прохорівна за щирі побажання, квіти, подарунки і на прощання запрошувала: “Приїздіть і наступного року”.
На фото Світлани Глушко: у день сторіччя Єфросинія Прохорівна Чопівська в колі родини – з дружиною внука Оленою, внуком Ігорем, донькою Валентиною, правнуком Ігорем, внуком Павлом, правнучкою Олександрою, донькою Тамарою, сином Анатолієм, зятями Миколою та Павлом.
Четвертого березня свою соту весну зустріла шанована у Байраці і далеко за його межами Єфросинія Прохорівна Чопівська. Зігріта родинним затишком, турботою, Єфросинія Прохорівна прогортає сторінки своєї пам’яті, а для внуків та правнуків все те виклала на папір. Переповідає їм історію роду відтоді, коли пані з Ліплявого, що на Черкащині, виміняла у пані з Канева за улюблену собачку собі наймита Федора Палієнка. Це був дідусь Єфросинії Прохорівни по батьковій лінії. Дідусь по маминій лінії Демид Граховецький був паламарем.
Наталія Бойко: “Головне завдання нашого колективу – надання якісних адміністративних послуг”
Зазвичай напередодні професійного свята у колективах підсумовують зроблене, визначають пріоритети подальшої діяльності. Сьогодні у центрі уваги – структура, без якої у наш час просто не обійтися. Стикатися із земельними питаннями доводиться практично кожній людині, підприємствам, установам: державним чи приватним. Про завдання, над якими працює їхня служба, поговоримо з начальником відділу у Диканському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Наталією Бойко.
– Наталіє Миколаївно, якими були пріоритетні напрямки роботи відділу у 2018 році?
– Найперше, забезпечення земельними ділянками учасників АТО, оскільки відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій надається, серед інших, така пільга, як першочергове відведення земельних ділянок у власність. У Диканському районі з початку Антитерористичної операції в Україні забезпечено 297 учасників бойовий дій, загальна площа переданих земель державної власності склала 504,4200 га, в середньому по 1,70 га на одну особу.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є розпорядником великого обсягу інформації у сфері земельних відносин. Значну кількість правочинів громадяни можуть здійснити, спираючись виключно на відомості, які надаються Держгеокадастром. Тому одним з важливих пріоритетів діяльності відділу є надання якісних адміністративних послуг. Працівниками відділу у 2018 році було надано 4239 адміністративних послуг, з них: 1527 – державна реєстрація земельної ділянки в ДЗК; 1555 – надання відомостей у формі витягу з ДЗК; 695 – витягів про нормативну грошову оцінку земельної ділянки та 462 – відомостей з форми 6-зем.
– Як у вас налагоджена співпраця з органами місцевого самоврядування?
– Відділ постійно надає необхідну допомогу з правового забезпечення землевпорядникам та головам сільських і селищної рад району щодо чинного земельного законодавства та прийнятих до нього змін. Спеціалісти відділу також надають рекомендації та методичну допомогу органам місцевого самоврядування, виконавчої влади, землекористувачам з питань землеустрою, використання та охорони земель. Постійно проводимо наради із землевпорядниками району. Місцевим радам направлено листи з пропозиціями використати кошти, що надійшли від втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, на проведення інвентаризації земель та нормативної грошової оцінки земель в межах населених пунктів.
– Наталіє Миколаївно, які функції відділу щодо передачі земельних ділянок в оренду?
– Одним із основних джерел надходжень до бюджетів є орендна плата за користування земельними ділянками, а оскільки на цей час передача в оренду земель можлива лише шляхом продажу права оренди земельних ділянок с/г призначення, то відділом здійснювався добір та надавалися пропозиції Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області з підготовки матеріалів для продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення на 36 земельних ділянок. У 2018 році за результатами торгів укладено 27 договорів купівлі-продажу права оренди земельних ділянок площею 231,1589 га на суму 566,5178 тис. грн. У 2019 році за результатами торгів укладено 2 договори на суму 58 тис. грн. Кошти від продажу права оренди земельних ділянок державної власності також надходять на рахунки місцевих рад.
– З якими питаннями найчастіше до вас звертаються люди?
– Нашим відділом протягом минулого року розглянуло 566 звернень громадян, з них 98 письмових, 65 людей побували на особистому та виїзних прийомах громадян.
Люди зверталися з приводу роз’яснення земельного законодавства, надання, повернення та вилучення земельних ділянок, вирішення земельних спорів, реєстрації земельних ділянок та виправлення помилок в Державному земельному кадастрі.
– На вас покладено обов’язки головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, що у 2018 році було зроблено у цьому напрямку?
– За 2018 рік було здійснено перевірки земельних ділянок загальною площею 435,4450 га, при цьому порушення виявлені у використанні 66,6826 га з самовільного зайняття земельних ділянок, за що порушниками було сплачено до місцевих бюджетів шкоду в сумі 108,792 тис. грн.
– Наталіє Миколаївно, які орієнтири роботи відділу на рік нинішній?
– Головне завдання нашого колективу – надання якісних адміністративних послуг та внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру з метою запобігання відмовам у наданні запитуваних послуг. Зусилля спеціалістів також будуть спрямовані на співпрацю з органами місцевого самоврядування щодо реалізації на території району Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні” від 10 липня 2018 року №2498-VІІІ з метою забезпечення земельними ділянками учасників АТО, громадян та збільшення обсягів продажу права оренди земельних ділянок для забезпечення надходжень до бюджетів рад.
У районі гостро стоїть питання встановлення та погодження меж населених пунктів. Працюватимемо над вирішенням завдань, які покладають на нашу службу Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, Диканська районна державна адміністрація та Диканська районна рада.
Вела розмову Ганна Голубенко.
На фото: вгорі – працівники відділу у Диканському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області Зоя Ігнатова, Марина Вовк, Тетяна Пруглова, Роман Горячун; внизу – ветеран землевпорядної служби Микола КОТЕНКО, землевпорядник Водянобалківської сільської ради Наталія Мороховець.