Опубліковано: 12 жовтня 2018 р..
Нам є що захищати, нам є що берегти
На території Балясненської сільської ради проживає 16 учасників бойових дій, які боронили Україну в зоні АТО. По-різному склалися їхні долі, але хлопців об’єднує одне: вони чесно виконали свій священний обов’язок перед Батьківщиною, не схибили, не відступили перед труднощами у важкий час випробувань.
Під час третьої хвилі мобілізації у 2014-2015 роках до армії був призваний Олександр Петренко, який служив водієм в другій реактивній артилерійській батареї 92-ї ОМБр, що стримувала ворожий натиск під Щастям і Пісками. “Усього було: полонених 10 на 10 міняли, “двохсотих” відвозили, – стримуючи непрохану сльозу і нервово курячи цигарку, ділиться спогадами. – Це вже пізніше солдатам почали і форму видавати, і берці, й бронежилети, і харчуванням забезпечувати. Ми ж служили, в чому прийшли, “бронік” сільський голова Лариса Тертицька привозила, а з продуктового забезпечення – півтора яйця на чоловіка. Жили в ямі, по кілька тижнів не мившись – ніде було... Дякувати Богові й волонтерам, які забезпечували усім наших бійців на передовій.
Віталій Котелевський у 2015-2016 роках служив навідником-оператором БМП-2 у 93-му механізованому батальйоні, захищаючи Піски, Водяне, Тоненьке. Пригадує, як пішки долали чималу відстань від селища Чаплиного Дніпропетровської області до села Тоненьке на Донеччині, яке брали боєм, як мінували поля, перегороджуючи наступ противника. “Правий сектор” – собі, “Дніпро-1” – собі, ми робили це по-своєму, а карти в усіх різні”, – зауважує при цьому. Скільки ж часу знадобиться саперам, щоб розмінувати землі Донеччини і Луганщини? Питання риторичне...
Олександрові Москві у складі військ ППО довелося відстоювати Краматорськ і Часів Яр, Олексієві Ландарю у складі 15-го гірсько-піхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади – Станицю Луганську і шахту “Бутівка”... Згадують і хліб італійського виробництва, термін придатності якого – 10 років, і армійську тушкованку без м’яса, і перловку, яку їсти практично неможливо, й польске сало, яке горіло краще за дрова, й інші принади військового життя... З позитиву – справжня чоловіча дружба, взаємовиручка, готовність підставити плече у важку хвилину.
Усі вони повернулися до мирного життя: Олександр Петренко працює водієм сільської ради, Віталій Котелевський – на автоагрегатному заводі в м. Полтава, Олександр Москва – у ТОВ “ДиканькаМлин”, Олексій Ландар – водієм у СФГ “Макаревичі”. Та ще довго їм снитимуться бліндажі й окопи, перед очима поставатимуть обличчя загиблих товаришів, вчуватимуться автоматні постріли й розриви мін та снарядів. Війна, на жаль, не закінчилася, на передовій продовжують гинути українські герої, для яких захист Вітчизни – не порожні слова.
“Нам є що захищати, нам є що берегти, Дніпро, Донбас, Карпати, простори золоті”, – спливають у пам’яті слова відомої пісні з репертуару квартету “Гетьман”. Молимося за мир в нашій державі й віримо в її щасливе майбутнє!
Валентина Діденко.
На фото автора: учасники АТО Балясненської сільської ради Віталій Котелевський, Олександр Москва, Олександр Петренко, Олексій Ландар.
Під омофором і на сторожі рідного слова
І знову Матір Божа – свята заступниця – накриває своїм омофором благодатну полтавську землю, захищаючи від лиха й напастей. Свята Покрова на порозі! Зібрано щедрий урожай з полів і садів, і духовний ужинок вагомий: про нього протягом багатьох років дбали кращі сини й доньки рідної неньки України. Серед них – Микола Іванович Степаненко – доктор філологічних наук, професор, академік Академії наук вищої освіти України, лауреат всеукраїнських премій імені Івана Огієнка, Олеся Гончара, Міжнародної премії імені Івана Кошелівця, крайових літературних і літературно-мистецьких премій імені Івана Котляревського, Панаса Мирного, Валер’яна Підмогильного,
Володимира Малика, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, автор понад 550 лінгвістичних, літературознавчих і краєзнавчих праць.
Усе життя професора Степаненка пов’язане з Полтавщиною. Закінчив восьмирічну школу в селі Великоселецьке на Оржиччині, Кременчуцьке педагогічне училище. Понад 30 років педагогічної праці єднає його з ПНПУ ім. В.Г.Короленка. У студентські роки – іменний (короленківський) стипендіат, голова студентського наукового товариства, переможець всеукраїнської студентської олімпіади з української мови, яка проводилась у Львові 1981 року. Тут пройшов нелегкий шлях від асистента до ректора: старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри української мови, перший проректор, декан факультету філології та журналістики, ректор. Професор Микола Степаненко став першовідкривачем у царині лінгвістики, праці його проливають світло на мовні проблеми минулого й сучасного, змушують замислитися над майбутнім українського народу, його мови, культури.
Диканщина й Великі Будища зокрема по праву пишаються, що зоря таланту цієї непересічної людини зріла і на нашій землі. І хоча Диканщина, власне, не його батьківщина, М.І.Степаненко зріднився з цією землею, бо саме тут починався його професійний злет, його становлення. У 1982 році випускник Полтавського державного педагогічного інституту імені В.Г.Короленка, що подавав великі надії як майбутній науковець, знавець рідного слова, переступив поріг Великобудищанської середньої школи вчителем української мови та літератури, а заодно – класним керівником 8 класу.
– Непросто було сільським учням звикнути до правильної літературної вимови нового вчителя, вони захоплювалися багатством його лексикону. Але йшов час, і ми звикали, і переймали його улюблені висловлювання, інтонації, – це спогади із книги “Український словопоклонник” його учениці, випускниці Великобудищанської школи 1986 року Людмили Загородньої (Собельнік), кандидата педагогічних наук, доцента, завідувача кафедри дошкільної педагогіки Глухівського державного педагогічного університету, яка своїми успіхами у професійній діяльності завдячує Миколі Івановичу. – Збігло немало літ з того часу, як пролунав для нас останній дзвоник, проте кожен із нас зберігає в пам’яті образ вчителя, по-справжньому закоханого в рідну мову і педагогічну професію.
– Його перший незабутній шкільний випуск налічував 13 хлопців і 13 дівчат. Шість дівчат закінчили школу з відзнакою. П’ять золотих і одна срібна медаль! Це був справжній тріумф для Великобудищанської середньої школи. Такого випуску ще не було в історії сільської школи. Дев’ять випускників класу пішли стежиною свого вчителя, вступили до Полтавського педінституту і стали вчителями, – з гордістю пише про колегу заслужений учитель України, заступник директора школи Ярослава Городницька. І додає: – Великі Будища для
М.І. Степаненка – то маленька оаза спокою й тиші. Він любить відпочивати тут, у затишному будиночку на березі невеличкого ставу із синьою, як небеса, водою, після гамірливої міської суєти. Тут легко думається, тут зернина до зернини сплітаються у велике намисто золоті слова наймилішої його серцю української мови. Великі Будища, від малого до великого, пишаються своїм земляком. До нього поспішають колишні учні й сусіди, друзі й прості люди. Діляться спогадами, роздумами про наболіле, йдуть за порадою та добрим словом.
У день Покрови Пресвятої Владичиці нашої Богородиці талановитий учений, тонкий поціновувач української мови, чудовий оратор, фахівець широкого діапазону, улюбленець учительства й студентства, яскравий публіцист, лінгвіст М.І.Степаненко зустрічає своє славне 60-ліття. Тож нехай і надалі буде таким же багатим на творчі доробки його життєвий шлях, осяяний Божою ласкою і любов’ю рідних та близьких йому людей!
Валентина Діденко.
У ВП “Орданівка” ТОВ “АФ імені Довженка” нині цілодобово кипить робота на бурячному лані. Солодкі корені у господарстві вирощували на 1270 гектарах, урожай цьогоріч непоганий, тож і прагнуть швидко й якісно впорати його. Дефоліатором у дві зміни Микола Музиченко та Ігор Литовченко скошують гичку. На збиранні цукрових буряків задіяно шість комплексів, за кожним з комбайнів закріплено по п’ять тракторів, які відвозять цукристі у кагати. Два навантажувачі швидко наповнюють ДАФи та КамАЗи. Їх доводиться буксирувати з поля потужними тракорами CASE, FENDT, бо осінні дощі досить щедро полили землю. А далі великовагові автомобілі з солодкими коренями прямують на цукровий завод у Яреськи.
Щоб не гаяти й хвилини, у полі постійно чергує мобільна ремонтна бригада, якщо якийсь агрегат раптом виходить з ладу, кваліфіковані спеціалісти оперативно усувають поломку. Злагоджену роботу у полі організовують директор ВП “Орданівка” ТОВ “АФ імені Довженка” Віктор Юрченко та головний агроном Сергій Дащенко, вони особисто контролюють весь процес.
На фото Світлани Глушко: вгорі праворуч – ремонт причепа у полі здійснюють Володимир Яресько та Володимир Непомнящий; вгорі ліворуч – на копанні цукристих працює комбайнер Олексій Черкаський, а на вивезенні урожаю – Олександр Дупак; внизу – вправно кермує навантажувачем ROPA Вадим Насонов.
Веселковий світ дитинства
Процес реформування освіти вимагає від педагогів постійного професійного зростання, вдосконалення й розвитку вже набутих компетентностей – предметно-наукової, методичної, психолого-педагогічної, валеологічної, культурологічної та формування нових – інформаційно-комунікаційної, правової, методологічної, які є необхідними для вирішення сучасних професійних завдань. Швидкоплинний соціокультурний простір змушує всіх нас до неперервної освіти впродовж життя, до щоденної роботи.
Прикладом для педагогічних працівників щодо отримання другої вищої дошкільної освіти в 2018 році стали завідуючі Ландарівським закладом дошкільної освіти “Ромашка” Андріївської сільської ради Марина Криворучко та Стасівським закладом дошкільної освіти “Пролісок” Ірина Карпенко. Завідуюча Водянобалківським закладом дошкільної освіти “Дзвіночок” Оксана Шило отримала диплом бакалавра з дошкільної освіти. Щедрим виявився 2018-2019 навчальний рік і для вихователів, які вступили до Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка: Вікторії Грицай та Анастасії Сергієнко (Диканський ЗДО №1 “Ромашка”), Інни Криворучко (Балясненський ЗДО “Веселка”), Людмили Мосієць та Валентини Марченко (Диканський ЗДО №3 “Сонечко”).
Сьогодні багато в чому від вас, шановні колеги, залежить, яким буде нове покоління України, адже саме ви маєте допомогти дітям зорієнтуватись у реаліях сучасного життя, навчити співчувати, міркувати, робити власний вибір на користь краси, добра й поваги до інших. Вам належить сформувати в них уміння жити в колективі, брати на себе відповідальність, працювати в команді. Саме ви маєте стати помічниками батьків у справі виховання особистості, для якої слова совість, людяність, справедливість будуть сповнені важливого змісту і слугуватимуть орієнтиром у відносинах з іншими людьми.
Ірина Гузь, методист РМК.
На фото: керівники закладів дошкільної освіти району з Іриною Гузь і завідуючою методкабінетом відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту РДА Марією Курило.