Опубліковано: 21 вересня 2018 р.
Ніби недавно диканці Леонід і Валентина Тютюнники починали зводити будинок, садили на своєму обійсті сад, у якому до семи десятків плодових дерев, а вже й тридцять літ спливло, як побралися. Давно вже стали вони Леонідом Миколайовичем і Валентиною Олексіївною, виросли їхні доньки Іванна й Аліна, синами стали зяті Олег Підгребельний та Сергій Герман, а з народженням внучат прийшов час і сад оновлювати. До цієї справи охоче долучаються Назарко, Артемко і Аркаша.
Затишок панує на дворищі, де все зроблено власними руками. Зі щирістю згадує Леонід Тютюнник свого нині покійного тестя Олексія Андрійовича Яковенка, який, маючи три класи освіти, був будівельником від Бога, працював у будівельній бригаді орданівського колгоспу імені Щорса. Та що говорити, він і діжки робив, кілька з них ще й досі служать у господі Тютюнників, і зі швейною машинкою був на “ти”. Коли ж діти почали зводити дім, кожну вільну хвилину віддавав цій справі, навчив усім премудростям зятя і доньку. Разом клали стіни, а штукатурили Леонід і Валентина вдвох: він – стелю, вона – стіни. П’ять років тривало будівництво, а восени 1995 року врешті відсвяткували новосілля. З любов’ю й теплом садили кожну квіточку, кожну деревинку. Господарський двір, сад – то більше царина Леоніда Миколайовича. Усе щось майструє, адже на власному дворищі дбайливому господарю завжди є чим зайнятися. Після напруженого трудового дня (а Леонід Тютюнник вже ось 18 років очолює управління Пенсійного фонду у Диканському районі) відводить душу біля своїх улюбленців голубів.
Клумби, альпійські гірки, кімнатні квіти – захоплення Валентини Олексіївни. Вона знаходить час дати лад квітам і в дворі, і сотню вазонів кімнатних пересадити, доглянути – все те віддячує невтомній господині буйним цвітом і зелен-листом. А ще вона шиє, в’яже, не говорячи вже про традиційні побутові клопоти – город, кухня і т.д. Років чотири-п’ять тому разом з двоюрідною сестрою Людмилою Фенько (Клименко) захопилася вивченням свого родоводу. Корені генеалогічного дерева сягнули XVI століття, коли Стодун Клименко бився на герці у Києві. Нині історія роду, ілюстрована фотографіями, налічує 509 сторінок.
– Та найбільша втіха і найбільша радість – то внучата, – зізнаються Леонід Миколайович та Валентина Олексіївна. Намагаються в усьому підтримувати своїх дітей – молоді родини Підгребельних та Германів. Зять Олег працює водієм, Сергій – кухарем.
Старша донька Іванна закінчила Дніпропетровську фінансову академію, молодша Аліна – Харківський фінансовий інститут Українського державного університету фінансів і міжнародної торгівлі, нині обидві – у декретних відпустках. Бавлять свою малечу, знаходять час і для улюблених занять: Іванка в’яже дивовижної краси іграшки, малює олійними фарбами, чимало її картин, подарованих друзям, роз’їхалися далеко за межі України; Алінка гарно вишиває (картини, серветки), свого часу вигаптувала весільні рушники і собі, і сестричці.
При першій нагоді родина збирається разом. Скажімо, ось 25 вересня мають для цього неабиякий привід: Назар і Артем Підгребельні народилися в один день з різницею у три роки. Цьогоріч Назарові виповниться шість років, він уже першокласник Диканської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
– Дідусю, ти сьогодні до голубів без нас не йди, ми скоро прийдемо, – як правило, телефонує вихідного дня допитливий хлопчак Леоніду Миколайовичу, бо дідусеве захоплення і йому припало до душі. Спочатку спостерігав, як біля своїх крилатих улюбленців порядкує дідусь, і трішки заздрив дідусевому племіннику, нині шестикласникові Стасику, який раніше долучився до цієї справи і вже зі знанням справи порався біля голубів, а нині вже й Назарові (як-не-як – школяр!) дозволено самому відкривати їхні помешкання і навіть годувати цих диво-птахів.
Улюблена книга Назара – енциклопедія тваринного світу. Час, коли малий цікавився зайчиками та вовчиками, минув, тепер він охоче читає про екзотичних капібару, тупайю. І так цікаво гортати ту книгу з дідусем, бо він багато знає про звірів, про природу. А нещодавно у Назара з’явилася мрія мати мікроскоп, щоб не лише на малюнку роздивлятися, які ж ті мікроорганізми. Читати, рахувати його навчали не лише мама з татом, а й бабуся Валентина Олексіївна, учитель за фахом, 25 років вона вчила зарубіжної літератури і російської мови великобудищанських школярів, тепер, вийшовши на відпочинок за вислугою років, вкладає знання і душу у внучат. А вони на льоту хапають усе нове, нерідко дивують своєю кмітливістю та спритністю. Якось, років у чотири, Назар заявив: “Бабусю, досить віршиків, давай братися за математику”. І вона витягла з шухлядки свій швацький “сантиметр”, та так і вивчилися рахувати до 150... Або після повернення тата з чергового рейсу Назарчик похвалився, що знає нові віршики. Тато, звичайно ж, зацікавився: “Ану, розповідай”, а він і “зарядив”, та не один чи два, а понад три десятки – на кожну букву алфавіту. А нещодавно Артем, який ніби й не зважав, коли старший братик вчив вірша на свято Першовересня, через кілька днів раптом почав декламувати його й сам. Наймолодший Аркаша з батьками нині мешкає разом з бабусею та дідусем. І хоча тільки починає говорити, ввечері обов’язково з книжкою біжить до дідуся та бабусі, щоб саме хтось із них перед сном почитав цікаву казочку.
Леонід і Валентина Тютюнники дім звели, сад посадили, дітей виростили, та підсумовувати ще не час. Хай Бог дає їм ще багато літ у парі, при здоров’ї, у затишному колі великої дружної сім’ї, бо саме на таких родинах і тримається наша Диканька.
Світлана Глушко.
На фото автора: Сергій, Аркадій, Аліна Германи, Леонід та Валентина Тютюнники, Назар, Іванна, Артем, Олег Підгребельні.
Постановою Кабінету Міністрів від 20 червня 2018 р. №512 “Деякі питання реалізації пілотного проекту із надання при народженні дитини одноразової натуральної допомоги “пакунок малюка” передбачено надання такої допомоги всім сім’ям, в яких народилась дитина. Видача “пакунка малюка” здійснюється під час виписки новонародженої дитини з пологового будинку (з 1 вересня), але оскільки цей соціальний проект стартував майже на два тижні пізніше обіцяного, то перші бебі-бокси тим, хто вже виписався з лікарень на початку осені, вручили вдома. Минулої п’ятниці у селищі два перших пакунки отримали молоді мами Яна Масич, у родині якої народилася донька Аріна, і Тетяна Стеценко, яка нещодавно народила донечку Полінку. А доставили ці чудові набори всіх необхідних для малюків речей заступник начальника відділу грошових виплат та компенсації управління соціального захисту населення Диканської РДА Наталія Макаренко і директор Диканського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Юлія Півень (на фото). Саме на ці служби покладено обов’язки контролювати впровадження соціального проекту, перевіряти цільове використання державних коштів при виплатах сім’ям, у яких народжуються діти.
Фото Світлани Воронянської.
Серед безлічі сіл я впізнаю своє,
тільки в ньому так пахне дитинством
Минулої суботи у Чернечому Яру відзначали День села. Запальні “Чернечеярські маківки” (Тетяна Огар, Оксана Кандзюба, Юлія Калюжна, Світлана Хміль, Оксана Кузьменко, Тамара Коломієць, Ірина Тютюнник) привітно стрічали земляків та гостей на порозі місцевого клубу-філіалу, тож до глядацької зали усі прямували вже з хорошим настроєм. До дрібниць продумала сценарій свята директор сільського клубу-філіалу Галина Заєць, душу у кожне слово вкладали ведучі Віра Ставкова та Альона Кучерук, самодіяльні артисти добре відшліфували програму.
Приймали жителі села вітання від Великобудищанського сільського голови Христини Покутньої, першого заступника голови районної державної адміністрації, уродженки й жительки Чернечого Яру Зої Присяжнюк, начальника Диканського відділення ПМДПІ Ольги Селецької, настоятеля Свято-Троїцького храму, протоієрея Олександра Фіщука, залюбленого у рідний край Віктора Скрипника, який нині мешкає в Києві. Були і традиційні віншування та подарунки найстаршій жительці Чернечого Яру, невтомній трудівниці, матері трьох дітей і бабусі чотирьох онуків Ніні Олексіївні Галай, наймолодшому мешканцю села Колі Тубельцю, господарям одного з найошатніших дворів Ніні та Віталію Мирінцям, іменинниці Діані Пархоменко, першокласникам Олі Дрок, Поліні Стовпник, Каті Беззубець, Артему Чередніченку, Андрію Романюку.
Великобудищанський сільський голова Христина Покутня вручила грамоти за активну громадянську позицію депутату сільської ради Ларисі Дрок, учасниці художньої самодіяльності Тетяні Огар, жителям села Олександру Скрипнику, Віталії Нежальській.
Не шкодували долонь присутні, аплодуючи своїм “Чернечеярським маківкам”, Ярославові Зайцю та Олегові Лидзарю, дитячому танцювальному колективу, тріо дівчаток, стасівському чоловічому гурту “Сокіл” на чолі з Сергієм Дяченком, жіночому фольклорному ансамблю “Берегиня” з Великих Будищ (керівник Оксана Трипольська), Даші Фисуненко, яка вже традиційно з пісенними дарунками приїздить на свято з Диканьки до Чернечого Яру, де мешкає її бабуся, і полонить своїм чарівним голосом.
Смакували чернечеярці короваєм, милувалися феєрверком, танцювали на дискотеці.
Свято лишило незабутні враження.
Світлана Глушко. Фото автора.
P.S. Організатори дякують спонсорам Олександрові Ващенку, Ігорю Бєлому (ПАП “Диканське”), Руслану Залейдінову (“Укрпродснекгруп”), приватним підприємцям Андрію Третяку, Олексію Іванченку, Володимиру Лебедю, Вячеславу Лозі, Роману Шостаку.