Опубліковано: 14 червня 2019 р.
Активні, сміливі, амбітні, завзяті – такі якості допомагають юнакам і дівчатам у нинішній непростий час знаходити себе у професії, стати справжніми професіоналами. Головний лікар комунального некомерційного підприємства “Диканська лікарня планового лікування” Ілля Заіченко переконаний, що такими якостями володіють і молоді інтерни Дмитро Дяуленко (хірург), Юлія Чугуївець (терапевт), Тетяна Даниленко (терапевт), які здобувають медичну освіту й нині набираються досвіду практичної роботи в нашій лікарні, а також планують тут працювати й після закінчення вишу. Енергійність, міцні знання і наполегливість молоді – головна запорука позитивних змін у медичній галузі.
Іноді добре слово чи моральна підтримка медика допомагають хворому подолати недугу, а коли працюєш за покликанням, то завжди знайдеш правильні слова, порекомендуєш необхідні ліки, проведеш всі необхідні маніпуляції, щоб допомогти пацієнту. Саме так ставляться до своєї роботи медичні працівники комунального некомерційного підприємства “ЦПМСД Диканської райради” лікарі Леся Несвіт, Юлія Скиба, Альона Нєженцева, медсестри Олена Зливко, Анна Муха, Катерина Яременко.
Основа успіху будь-якого виробництва – злагоджена співпраця, бажання змінюватися на краще та турбота про розвиток. З 4 по 7 червня в м.Києві проходила ХХХІ Міжнародна агропромислова виставка “АГРО-2019”, в якій традиційно взяла участь делегація сільськогосподарських товаровиробників та спеціалістів, представників державної служби нашого району.
Варто відмітити, що голова фермерського господарства “Ворскла” (він же голова районної Асоціації фермерів) Олександр Гавриленко взяв активну участь у виставці разом зі своїм трудовим колективом. А директор ПП “Ісіда-Д” Сергій Переверзєв детально вивчав ґрунтообробну, зрошувальну та зернозбиральну техніку. Члени делегації оглянули представлені найсучасніші товари: техніку вітчизняного та зарубіжного виробництва, високоякісне сертифіковане насіння сільгоспкультур, саджанці дерев і квітів, засоби захисту рослин і тварин. У павільйоні “Тварини та птиця” викликали захоплення дійні корови (від 800 кг), бики (від 1430 кг і більше), високопородні барани, кози, свині та свійська птиця, зокрема страуси, різноманітні види риб. До речі, молодняк птиці та кролів, саджанці дерев, кущів та квітів можна було придбати на місці.
Учасники поїздки на агровиставку отримали позитивні враження, певний досвід, у них зародилися й задуми щодо придбання сучасної техніки та оновлення поголів’я.
Геннадій Головін, голова об’єднання “Рада сільськогосподарських товаровиробників Диканського району”.
Агровиставка надихає на оновлення виробництва
Дібрівські школярі – учасники ХІІІ Всеукраїнського експедиційно-польового збору юних екологів
4 червня на Сумщині відбувся ХІІІ Всеукраїнський експедиційно-польовий збір команд юних екологів на тему “Екологічний моніторинг біорізноманіття природоохоронних територій”. Його мета – екологічне виховання дітей та учнівської молоді, залучення їх до вирішення екологічних проблем, збереження різноманіття рослинного та тваринного світу.
Учасниками заходу були команди юних екологів закладів загальної середньої та позашкільної освіти з 13 областей України. Полтавську область представляли учні Дібрівської ЗОШ І-ІІІ ст. Анастасія Кокоза та Віталій Карась, вихованці Полтавського обласного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді. Вони презентували роботу на тему “Екологічні дослідження на Полтавщині”. У проекті висвітлена діяльність Диканського регіонального ландшафтного парку, ландшафтного заказника загальнодержавного значення “Лучківський”, п’яти заказників місцевого значення на островах гирла річки Ворскла. Торік учні нашої школи Олег Кульбака та Віталій Карась були учасниками обласної екологічної експедиції “Чиста хвиля – 2018”. Також однією з цікавих з наукової точки зору форм роботи, започаткованих обласним еколого-натуралістичним центром, є проведення науково-дослідницької експедиції “Бутова гора” на Шишаччині, де навчання проходить у формі лекцій, лабораторних занять, практичних досліджень та занять із самопідготовки у наметовому містечку. Протягом багатьох років учасниками таких експедицій були наші випускники А.Лапоног, В.Овчаренко, С.Слизько, Р.Коршун, С.Кучмій, які пов’язали своє майбутнє з біологією та екологією. ґрунтовні знання з цих предметів формувала вчитель вищої кваліфікаційної категорії Дібрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Людмила Терещенко.
Учні нашої школи досліджували екологічний стан річки Ворскла за макрозообентосом. За результатами роботи Анастасія Кокоза та Віталій Карась представили звіт-проект, який був відзначений членами журі (два третіх місця і одне друге). Віталій Карась був запрошений до обласної телестудії міста Суми, де у прямому ефірі спілкувався з ведучими ранкової програми та давав інтерв’ю для випуску новин Сумщини.
Організатори експедиційно-польового збору – Міністерство освіти і науки України, Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді, Департамент освіти і науки Сумської державної адміністрації, комунальний заклад Сумської обласної ради – обласний центр позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю. Захід проводився на базі Конгрес-центру Сумського державного університету за підтримки Гетьманського національного природного парку, Сумського державного університету, Сумського національного аграрного університету, Департаменту екології та охорони природних ресурсів Сумської обласної державної адміністрації, Державного навчального закладу “Сумський хіміко-технологічний центр професійно-технічної освіти”.
У складі журі конкурсу – працівники відділу природно-заповідного фону та довкілля Департаменту екології та охорони природних ресурсів Сумської обласної державної адміністрації.
Учасники збору повернулися до рідної Діброви сповнені вражень, позитивних емоцій від знайомств з новими друзями, з бажанням реалізувати знання, набуті під час участі у ХІІІ Всеукраїнському експедиційно-польовому зборі команд юних екологів.
Наталія Плевако, заступник директора Дібрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
На фото: учні 10 класу Дібрівської ЗОШ І-ІІІ ст.
Віталій Карась та Анастасія Кокоза.
Бути лікарем – це теж мистецтво
Стоїть Диканька, заквітчана у трояндовий цвіт, п’янкі пахощі липи заполоняють вулиці, васильки із чебрецями підступилися до Господнього храму. Б’ють церковні дзвони, вкотре нагадуючи про очищення душі, спонукаючи задуматися, які цінності ми сповідуємо. Святковий передзвін підносить до небес серце. Трійця ступає по землі...
Цьогоріч співпала Зелена неділя з Днем медичного працівника. Тож повідати хочу про сучасного медика, лікаря-кардіолога, сильну особистість Ольгу Побігуцю, яка має ключі до людських сердець і особливий підхід до кожного.
“Щоб твердо та впевнено стояти на ногах, треба мати міцний тил, – говорить вона, – а це – моя сім’я”. Це переконання заклали батьки в душу Олі ще змалку. Батько Володимир Григорович Чернов – кадровий військовий, на фронтах Другої світової війни отримав важке поранення у ноги, лікувався у глибокому тилу в м. Курган. Через інвалідність не зміг продовжувати службу, але це не зламало його. Володимир Чернов вирішив змінити спеціальність і вступив на агрономічний факультет Полтавського сільськогосподарського інституту, що в той час перебував в евакуації у тих краях. Саме тоді доля подарувала йому зустріч з найчарівнішою диканчанкою Марією Колісник, теж студенткою агрономічного факультету. Володимир Григорович – людина витонченої натури, його, мов магнітом, притягувало прекрасне, любив оперу, оперету. І це були 1942-1943 роки...
Після війни разом з інститутом повернувся до рідної Полтави. Закінчивши виш, одружився, з молодою дружиною Марусею отримали направлення на Диканщину, у Степанівку. Там у них народилася донька Валюша.
У маленькому селі двом агрономам “простору” було замало, тож Марія Іванівна стала заочно навчатися на природничому факультеті педагогічного інституту і викладати хімію та біологію у Степанівській школі. А Володимир Григорович три роки працював агрономом, з ранньої весни до пізньої осені зустрічаючи ранки у полі, марив гомоном налитої пшениці, снив важкою працею сіяча.
Сумлінного працівника й ініціативного організатора, Володимира Чернова незабаром призначили головою одного з найбільших у районі колгоспів – імені Карла Маркса, тож молода сім’я переїхала до Великої Рудки. Тут народилася їхня друга донечка Олечка. Татко душі не чаяв у своїх дівчатках. У сім’ї завжди панувала взаємна довіра, батьки в усьому були для доньок взірцем: матуся – тактовна, людяна, ввічлива, – і тато – завжди налаштований на позитив, невтомний трудівник, інтелігент.
У 50-60 роках минулого століття колгоспи тільки ставали на ноги, і замахнутися в той час на будівництво будинку культури у селі могла тільки творча й смілива людина. Будівельні матеріали дістати було неможливо, але не для Чернова! Він командирував завгоспа з великою сумою грошей у Сибір сплавляти ліс. Але звістки від нього не отримували кілька місяців, то вже й не сподівалися живим побачити. Та чоловік повернувся живим-здоровим і завдання виконав, привіз велику кількість дерева. Тож задум Володимира Чернова успішно був утілений, невдовзі у Великій Рудці постав один з кращих на Диканщині будинок культури. І старався голова колгоспу не заради слави, а для людей.
Двадцять років головував Володимир Григорович у Великій Рудці, згодом перевели його у Диканьку, на посаду насіннєвода.
Підростали доньки. Валя обрала стежину мами, вступила на навчання до Полтавського педагогічного інституту імені В.Г.Короленка. Оля ще навчалася у школі.
З трепетом і нині згадує Ольга Володимирівна свою першу вчительку Єфросинію Пилипівну Горячун, яку учні лагідно звали Фрося Пилипівна, вона і заклала підвалини фундаменту хорошої освіти. А улюблений предмет – математика, любов до неї прищепила Лідія Петрівна Скубачевська, яка любила повторювати: “Математика – це гімнастика розуму”.
У шкільні роки зародилася й дружба Ольги Чернової та Віктора Побігуці, яка переросла у кохання. Відтоді минуло п’ятдесят літ...
Мабуть, ім’я Ольга справило неабиякий вплив на характер. Дівчина росла допитливою, цілеспрямованою. Її захоплювали публікації в журналі “Огонек”, який привозила сестра з міста. Особливо вабили репродукції картин італійських, голландських художників. Юною прочитала роман Ірвінга Стоуна “Муки і радощі" про Мікеланджело Буонаротті. Захоплювалася мужніми людьми, хотілося бути схожою на них, рівнялася на лідерів.
Сестра Валя “відкрила” для неї Крим, з великим задоволенням подорожували, відвідували пам’ятки архітектури, заповідні куточки, милувалися горами.
Ще зі школи Ольга Чернова та Віктор Побігуця планували йти пліч-о-пліч життєвою стежиною. Та у кожного свій вибір: Віктор поїхав у м. Перм навчатися на військового, а Ольга бачила себе мистецтвознавцем, хотіла вивчати творчість древніх зодчих. На навчання треба було їхати в Ленінград. Та батьки перевернули уявлення дівчини, довівши, що медицина – це теж справжнє мистецтво. І місто на Неві поступилося Полтаві.
У 1974 році Ольга стала студенткою медінституту. Навчалася з задоволенням, з головою поринувши у круговерть студентського життя. Окрилювало і романтичне листування з Віктором, тепер уже курсантом Пермського авіаційного училища. А зустрічі випадали раз на рік під час його відпустки. Стосунки пройшли випробування часом і відстанями, тож і заміжжя стало щасливим. Побралися у 1978 році. Зі словами: “Візьміть оцю хлібину, а мене прийміть за свою дитину” ввійшла Оля у дім свекрів Галини Петрівни та Дмитра Івановича Побігуців і стала для них другою донькою.
Трудовий шлях Ольга Володимирівна розпочала лікарем військової частини, де проходив службу чоловік. Місце роботи, як і місце проживання, доводилося часто змінювати. Завжди їхала за чоловіком, справжнє “бойове хрещення” отримала, працюючи ординатором терапевтичного відділення Читинської міської лікарні (у Забайкаллі). До місця роботи – 21 км, добиралася щодня електричкою з маленьким синочком, який вже ходив до дитсадочка. Зима у Забайкаллі довга і сувора, та вистояла, бо домогосподаркою себе не уявляла. Згодом довелося жити і працювати у Польщі, Німеччині.
“Найдорожче, що маємо, – говорить Ольга Володимирівна, – це сини Дмитро і Володимир, названі на честь наших з чоловіком батьків. Це наше найбільше надбання і наш найбільший клопіт, як і кожного батька та матері, бо всі синівські болі й радощі проходять через наші серця від їхнього народження і до сьогодні. А тепер уже маємо ще одну радість – онучок”.
У 90-х роках після розпаду Радянського Союзу довелося знову пережити випробування, у 1992 році переїхали до Диканьки. Віктор Дмитрович став працювати за своєю цивільною спеціальністю диспетчером електромереж у Диканському РЕМі, а Ольга Володимирівна – лікарем у місцевій лікарні. У всьому допомагали батьки з обох сторін: і порадою, і в зведенні будинку, і синочків нянькували...
“Я працюю в команді талановитих та відповідальних людей, – наголошує кардіолог. – Дуже люблю своїх колег Ольгу Гірняк, Любов Волобуєву, Віталія Троневського, Галину Дем’янчук, Оксану Наріжну, Вікторію Городницьку. Ми – не просто колеги, ми – друзі.
Щаслива, що довелося свого часу працювати з лікарями-легендами, які користувалися надзвичайно великим авторитетом, Євгенією Плахотіною, Андрієм Харченком, Катериною Голуб, Іваном Калюжним. Роки летять, уже і в Диканській райлікарні пропрацювала чверть століття. У колектив прийшла талановита молодь – Ілля Заіченко, Віталій Швайко, Віталій Троневський, Андрій Бубняк.
Нині триває медична реформа, її потрібно зрозуміти і прийняти, адже вона надає чимало переваг для наших пацієнтів”.
Медицина стала справою життя Ольги Побігуці, а мистецтво – хоббі. Вона любить подорожувати. Усе те надихає, перезавантажує, дає сили для нелегких буднів кардіолога, адже через її власне серце проходить кожен людський біль.
Зоя Мартем’янова.
На фото з сімейного архіву: вгорі – В.Г. та М.І.Чернови з доньками Валею й Олею; внизу – В.Д. та О.В.Побігуці з синами Дімою та Володею.