Опубліковано: 4 серпня 2017 р..
Майстра діло величає
Будівельна організація, створена Сергієм Бабієм, на теренах Диканщини працює з 2001 року. Починали з пилорами, створивши чотири робочих місця. Нині ж ПП “Ясень Буд” разом з субпідрядними організаціями налічує до 30 осіб.
Як говорить Сергій Бабій, найбільш дорогим його серцю об’єктом уже багато років залишається дитячий майданчик біля районного Будинку культури. Його облаштування у 2006 році ініціював на той час селищний голова Олександр Ус. Тоді такі об’єкти ще в моді не були, але, зводивши його, вкладали душу в кожну деталь, а коли побачили захоплення в оченятах перших відвідувачів майданчика, радість переповнила кожного, хто доклав рук до новобудови. Приємно, що й до сьогодні тут розважається багато малечі, що майданчик став одним з улюблених місць відпочинку дітей.
Дахи хірургічного відділення райлікарні (його споруджували за сприяння народного депутата України Олега Кулініча), картинної галереї, територіального центру, ремонти дитячої бібліотеки, абонементного відділу бібліотеки для дорослих, приміщення ЦНАПу, заміна вікон на пластикові у Диканській гімназії імені М.В.Гоголя – це далеко не повний перелік об’єктів, якими опікується Сергій Бабій з працівниками свого підприємства. Якість і зручність – це те, на що звертають особливу увагу. “Мені неприємно, коли люди не мають елементарних зручностей, – говорить Сергій Бабій і доводить це фактами, – усі ремонтовані “Ясень Будом” об’єкти мають внутрішні туалети, облаштовано їх уже з півтора десятка”.
Нині йде підготовка проектно-технічної документації ремонту ФАПів у Байраці та Андріївці, і керівник “Ясень Буду” запевняє, що вони матимуть не менш ошатний вигляд, ніж амбулаторія у Стасях. А Стасівська АЗПСМ і справді змінила своє обличчя, тепер медики надають послуги населенню у сучасному затишному приміщенні. Щоправда, ніяк не завершать ремонт ґанку, і причиною цього стало... ластівчине гніздо з маленькими пташенятами, руйнувати його ніхто не наважиться. Ластівки ж на щастя селяться.
З якими думками зустрічає Сергій Бабій своє професійне свято? “З вдячністю згадую своїх наставників Юрія Гармаша, Олексія Буснюка, Петра Костенка, Анатолія Литвака. Щиро дякую ветеранам свого підприємства Миколі Гордієнку та Наталії Андрущенко, які вже на заслуженому відпочинку, десять років сумлінно столярує Віктор Рудь, лише хороших слів заслуговують умілі руки Володимира Шишкіна, Максима Гаврилюка, Олександра Сулими. Наші спеціалісти затребувані – і це найвища оцінка роботи кожного будівельника,” – говорить керівник “Ясень Буду”.
А плани? Їх чимало. Зокрема, збудувати у Диканьці туристичну зупинку з кафе і громадським туалетом. Її ескізна пропозиція в етнічному стилі поки що зберігається за шафою. Але у мрій є хороша властивість збуватися.
На фото Світлани Глушко: вгорі – столяр Віктор Рудь та керівник “Ясень Буду” Сергій Бабій; внизу – пилярі Максим Гаврилюк та Олександр Сулима.
А збудовані об’єкти
і досі служать людям
Свого часу далеко за межами району славилося будівельне управління №5 Полтавського облміжколгоспбуду, де працювали сотні людей і чиїми майстерними руками зводилися десятки об’єктів. Рік заснування БУ-5 – 1957, цьогоріч йому мало б виповнитися шістдесят. На жаль, на початку двотисячних ця досить потужна організація припинила своє існування, залишившись лише в спогадах її працівників. Зокрема, Миколи Федіна (трудився з 1973 року газоелектрозварювальником, майстром, наостанок очолив підприємство) та Лідії Трохименко (пропрацювала з 1966 року – майстром, інженером, начальником планово-виробничого відділу), про що вони й діляться з читачами газети.
Багато часу спливло, помінялися державний устрій, керівники і формації. Але й досі служать людям об’єкти, збудовані нашими працівниками. Прикро, що у виданих недавно книгах про Диканщину і Великі Будища жодного слова немає про нашу організацію, її здобутки, а це також сторінка історії нашого краю. Тому напередодні свята будівельників згадаймо, що 60 років тому у с. Чернечий Яр було засновано будівельне управління (БУ-5) Полтавського облміжколгоспбуду, перейменоване пізніше в “Райагробуд” Полтавського облагробуду.
Більше сорока років на Диканщині велося інтенсивне будівництво. Територія управління займала до 10 гектарів, найвагоміший внесок у розбудову бази зробив уже покійний начальник Анатолій Іванов. За десять років його керівництва збудовані, реконструйовані й обладнані черепичний, цегельний, столярний, пилорамний цехи, кузня, склади, адмінбудинок, магазин, їдальня, розпочато будівництво бетонного цеху з пропарювальними камерами, з бруківки прокладені під’їзди на всій території. Анатолій Іванович любив порядок, територія була в зелені і квітах, на входах стояли бетонні вази, алея до траси обсаджена тополями, буяла петунією і закінчувалася на автостраді Полтава-Гадяч в’їзною аркою.
Особливо хочеться зупинитися на роботі цегельного цеху, де було проведено повну реконструкцію від траншейної печі і тачок до нового пресового обладнання, люлькового конвеєра, багатоковшового екскаватора і кільцевої печі. За сезон формували, природно висушували і випалювали 4 мільйони штук цегли, що давало змогу забезпечити будівництво об’єктів БУ-5 (на це йшло до 2 млн. шт.), а решту реалізовували колгоспам і населенню.
За останні 30 років (шістдесяті-дев’яності роки) було збудовано більше 300 квартир, а це близько 12 тис. кв. м, тільки працівникам БУ-5 надано 150 квартир. Майже в кожнім селі було зведено школу, будинок культури, адмінбудинок, дитячий садок, баню, у с. Балясне – лікарню. З’явилися об’єкти виробничої сфери: у кожному селі – молочнотоварна або свинотоварна ферми, у Диканьці – свинокомплекс, у с. Балясне – птахоферма з усіма допоміжними спорудами, теплі стоянки для автомашин, майстерні. Тільки в Диканьці збудовано управління сільського господарства, дитячий садок “Берізка”, прокуратуру, музей, РАЦС, критий ринок, інкубаторну станцію, ветлікарню, комбікормовий завод.
У БУ-5 постійно працювало більше двохсот чоловік, стільки ж людей у пік будівельного сезону тимчасово залучали з областей Західної України та будівельників з колгоспів.
Постійно трудилися дві бригади мулярів по 10-12 чоловік у кожній, дві – малярів-штукатурів по 7-10 чоловік, бригада столярів, теслів. На будівництві працювало до 30 власних автомашин, до десятка тракторів, два-три автокрани, різні підйомники, штукатурна станція, за необхідності залучали допоміжний транспорт і агрегати.
Але основним багатством нашої організації, звичайно ж, були хороші, працьовиті люди. Трудилися сім’ями і навіть цілими династіями. Усе своє трудове життя присвятили будівництву Микола Гурійович і Софія Яківна Недільки, Іван Олександрович і Лідія Іванівна Скрипники.
Особлива шана подружжю Миколи Олександровича і Валентини Олександрівни Тагвей (ця сумлінна трудівниця прикрасила навіть обкладинку популярного на той час журналу “Радянська жінка”). Не можна не згадати подружжів Якова Костянтиновича і Ніни Юхимівни Горшковозів, Юрія Григоровича та Катерини Василівни Білашів, Марії Анатоліївни та Григорія Ларіоновича Борбликів, Миколи і Надії Савенків, Павла Семеновича і Надії Степанівни Холошненків, Павла і Світлани Обжилянових, Василя Івановича та Тетяни Данилівни Кошманів, Анатолія і Лідії Ільченків, Василя Леонтійовича і Таїсії Феодосіївни Ковалів, Івана Івановича і Марії Євдокимівни Михайликів, Миколи Миколайовича і Лідії Григорівни Олефірів, братів Григорія Андріановича та Леоніда Андріановича Глушків.
Лише один запис у трудовій книжці мали сумлінні бетонник Григорій Трохимович Білець, виконроб Олексій Костьович Каплун, столяр Микола Федорович Фесенко, бухгалтер Галина Олексіївна Данько, столяр Віктор Гнатович Неділько. Трудову вахту на підприємстві гідно несли чотири пари подружжів Селецьких, особливо хочеться відзначити бригадира мулярів, нагородженого медаллю “За трудовое отличие”, Олександра Андрійовича Селецького (на фото посередині).
Велика шана виконробу, а потім і начальнику управління Галині Прокопівні Бібік, головному інженеру Анатолію Степановичу Скосирському, виконробам Олександрові Петровичу Корнієнку, Леонідові Миколайовичу Кравцю, Олексієві Миколайовичу Пруглу, заввиробництвом Олексію Пантелеймоновичу Мороховцю, інженеру Ларисі Онацько, диспетчеру Катерині Іванченко, трактористу Григорію Григоренку, штукатурам Олені Степанівні Жовноватій, Галині Іванівні Озірній, Надії Артамоновій, Олені Тютюнник, Марії Семенівні Прядко, шоферам Іванові Семеновичу Онацьку, Григорію Гнатовичу Недільку, Віталію Івановичу Гончаренку, муляру Михайлу Аврамовичу Рублю.
– Трудилися сотні хороших людей, усіх їх неможливо згадати, тому просимо не ображатися, якщо когось не назвали, – підсумовують Лідія Василівна і Микола Петрович. – Із шаною згадаймо минуле, на фотографіях упізнаймо своїх рідних і знайомих, які в холод і спеку, в сніг і дощ трудилися на будовах. Низько вклонімося покійним, а живих привітаймо з Днем будівельника!
Спогади записала Валентина Діденко.
На фото з архіву: вгорі – бригада з виготовлення цегли і черепиці: Катерина Момот, Валентина Тагвей, Галина Селецька, Ольга Вербецька, Лідія Скрипник (імена трьох робітниць праворуч згадати не вдалося); внизу – бригада столярів: невідомий, Михайло Галай, Микола Неділько, Василь Скляр, Григорій Глушко, Микола Фесенко.