top of page
Опубліковано: 17 листопада 2017 р..

Коли хист є і талан, колоситься щедро лан

Паї СБК “Лан” розташовані на землях Диканської селищної, Водянобалківської і Петро-Давидівської сільських рад, господарство обробляє 518 гектарів землі. За 17 років, відколи цей сільськогосподарський багатопрофільний кооператив працює в районі, голові правління Олексієві Рудченку вдалося сформувати дружний колектив, який вчасно засіває ниву, плекає урожай, дбає про землю-матінку. Сільськогосподарський рік для “Лану” уже майже закінчився, адже лишилося невиораними лише 100 гектарів землі після зібраного врожаю кукурудзи та остання партія зерна качанистої вже готова до відправки. На жаль, погода завадила хліборобам мати високі врожаї: засушливі літні місяці дали про себе знати, рослини на полях, не дочекавшись вологи з неба, не змогли налити дорідного колосу чи зав’язати плодів. Пречудово почувалися тільки шкідники: попелиці не лише з сільськогосподарських культур висмоктували всі соки, а навіть на очереті поблизу Жаданів поселилися, у ньому теж поживу знаходили.

Важким цей рік був для всіх, але ж чи бувають вони легкими? Мабуть, природа так “дякує” людям за бездумне господарювання, посилаючи чи засуху, чи урагани, чи ливневі дощі. Тому й обирають хлібороби найвитриваліші сорти, від яких можна очікувати урожаю за будь-якої погоди.
Ось після вирощування у цьому сезоні сорту пшениці української селекції Ліль пересвідчилися, що він – високоврожайний (намолотили більше 60 ц/га), тож цьому сорту агрофірми “Сади України” віддали перевагу і на наступний рік, докупивши до нього ще канадське насіння сорту Новел. Озима пшениця займає в господарстві 170 гектарів, сходи добрі, а оскільки сорти морозостійкі, то є надія, що перезимують нормально. Торік озимої пшениці було посіяно 100 гектарів, ще вирощували сорт Кан, на круг урожайність становила 42,5 ц/га.
10 гектарів відвели під озимий ячмінь сорту Наомі, урожайність цієї культури склала 32,5 ц/га. 
Усе насіння озимих культур відповідало нормам якості 2 і 3 класу, фуражного не було, а отже, й прибутки отримали вищі.
Соняшник у господарстві вирощували на 80 гектарах, врожайність американського сорту Камаро-2 склала 32,5 ц/га, непогано зарекомендували себе сорти Титанік і Сумо (АФ “Сади України”), на круг зібрали по 29,2 ц/га. На весну вже закупили посівне насіння сорту PSF-4639 американської компанії Нусід.
Порадував гібрид вітчизняної кукурудзи Орільський, він дав більше, ніж по 80 ц/га, качанисту вирощували на 100 гектарах. Цьому ж сорту планують віддавати перевагу й наступного сезону, можливо, докуплять інший гібрид, але вивчають пропозицію ринку: щоб ціна відповідала якості.
Найбільший клин цьогоріч відвели під сою: 228 гектарів. Господарство не закуповує генетично модифікованого насіння. Сходи сортів канадської селекції Валас, Діаш-618, Аватар на початку літа радували зір: високі, міцні. Вчасний дощ сприяв би тому, що вони розкущаться, на бокових пагонах наливатимуться боби... Але, на жаль, тривалий засушливий період цьому завадив, тому урожайність – 18,5 ц/га, деякі площі дали трохи більше, але ще доводилося кілька разів обробляти рослини інсектицидами від шкідників.
Олексій Рудченко розповідає, що у цьому сезоні в порівнянні з 2016 роком СБК “Лан” отримав на 5-6 мільйонів гривень прибутку менше. Виною цьому – і нижчий врожай, і цінова політика: якщо навесні дизпаливо коштувало 17 гривень за літр, то зараз уже – 23,50, а от с/г продукцію доводиться здавати по тій же ціні, що й була. Росте ціна й на техніку та запчастини. У господарстві є два трактори Т-150, три – МТЗ, необхідний інвентар. Та все одно доводиться купувати необхідне: минулого року придбали зернонавантажувач, для току – зерноочищувач ОВУ-25, культиватор, диски, найновішим придбанням є сучасна сівалка для просапних культур (кукурудзи, соняшнику). Провели капітальний ремонт обприскувача ОПШ-2000 і обладнали його навігатором GPS, це дає змогу обробляти посіви необхідними засобами захисту рослин у найоптимальніший для цього час – нічний. Під усі культури вносять необхідний комплекс поживних речовин, вчасно застосовують інсектициди, інші препарати.
Голова правління переконаний, що необхідно сприяти розвитку соціальної сфери сіл району. Отож СБК перераховує кошти у фонд “Допомога військовим”, підтримує тих, хто про­йшов службу в АТО, допомагає у ремонті Орданівської, Петро-Давидівської, Водянобалківської шкіл, матеріальну підтримку надавали на спорудження храму у Водяній Балці, не відмовляють у виділенні сільгосппродукції (борошна, цукру) для проведення заходів у терцентрі до Дня людей похилого віку чи інших, коштів для придбання новорічних подарунків, ялинки, а також гостинців до різних свят школярам... 
Взимку обов’язково разом з іншими сільгоспформуваннями власним транспортом розчищають дороги від снігу, у цьому тісно співпрацюють з Петро-Давидівським сільським головою Миколою Мацком. Минулої зими на це витратили 1,5 тонни дизпалива, бульдозер постійно був готовий виїхати для розчистки доріг, під час сильних снігопадів доводилося пробиватися від Жаданів аж до Василівки. Але це все – для людей, для місцевих жителів. 
Своїм працівникам і пайовикам (а їх майже 60) безкоштовно орють і культивують по 50 сотих землі. На пай видають по 10% від його вартості, постійно проводять індексацію.
Від початку діяльності СБК разом з Олексієм Анатолійовичем трудиться його брат Василь Рудченко, а також головний бухгалтер Зоя Степаненко, раніше працював тимчасово, а зараз уже – постійно – Юрій Йова з села Покровське Решетилівського району, нещодавно влилися в колектив Сергій і Олена Дорогані, відслужив в АТО і повернувся в рідне господарство Віталій Гаврик... Кожен працівник трудиться на совість, дбає, щоб СБК “Лан” отримував добрі врожаї, а отже – хороші прибутки.
Світлана Воронянська.
На фото Світлани ВОРОНЯНСЬКОЇ (зліва – направо): трактористи Віталій Гаврик, Василь Рудченко, працівник току Олена Остринська, тракторист Василь Омельченко, працівник току Олена Дорогань, голова правління Олексій Рудченко, головний бухгалтер Зоя Степаненко, тракторист Юрій Йова, працівник току Оксана Шкреба, відповідальний за техніку токового господарства Сергій Дорогань.  

Сергій Комар: “Українське насіння може бути якісним”

Виробничий комплекс ТОВ “Стасі Насіння”, розташований у Стасях, за роки роботи зарекомендував себе як потужне виробництво, надійний роботодавець, соціально відповідальний партнер. Про ці складові успішної роботи на аграрному ринку розмова нашого кореспондента з директором ТОВ “Стасі Насіння” Сергієм Комаром.

– Сергію Віталійовичу, сьогодні про ТОВ “Стасі Насіння” говорять як про найсучасніший насіннєвий комплекс на території Європи, нагадаймо читачам етапи його становлення.
– Рішення про будівництво заводу у Стасях було прийняте досить давно, ще у 2008 році  обрали для нього ділянку. Тоді це була занедбана територія з залишками ферми, що не радувала людське око. У 2009 році розпочали зведення виробничого комплексу і до 2012 року ми мали 10 постійних і 3 сезонних працівників, було змонтовано лінію сушки та лінію калібрування кукурудзи, збудовано склад. Офіційне відкриття заводу відбулося у червні  2013 року. На той момент було добудовано ще одну лінію сушки, розпочато будівництво лінії соняшнику та додаткових складів. Цьогоріч ми добудували лінію соняшнику зі складами. На цьому не зупиняємося, нині зводимо склад для техніки (тракторів і комбайнів, які забезпечують догляд та збирання врожаю).
З 2012 року до сьогодні кількість постійних працівників зросла з 10 до 60, а сезонних – з 3 до 160. 
– 2017 рік добігає кінця, чим він був знаменний для Вашого підприємства?
– Рік дійсно був багатим на позитивні зміни. Як я вже говорив, цьогоріч ми запустили лінію соняшнику, номінальну потужність якої ще вивчаємо, але знаємо, що від 200 до 300 тисяч посівних одиниць (тобто мішків насіння соняшнику) у рік можемо виробляти. Свою продукцію ми вирощуємо на полях, отож введення в експлуатацію цієї лінії дало можливість виробництво соняшнику в Україні збільшити у 5 разів. Ми отримали можливість виконувати повний цикл виробництва насіння у себе на заводі. Це дуже важливий для нас момент, ми до нього досить довго йшли. Тривалий час будували лінію, у лютому отримали 5 мільйонів доларів на завершення будівництва та встановлення обладнання. Дуже раді, що встигли закінчити об’єкт і змогли прийняти цьогорічний урожай у себе на заводі.
– А яка потужність ліній кукурудзи?
– 500 тисяч посівних одиниць за рік, але цього року запакуємо більше.
– Бажання компанії DuPont Pioneer вкладати кошти у стасівський комплекс засвідчують, що в Україні і, зокрема, на Диканщині все-таки складається сприятливий інвестиційний клімат?
– А чому ж ні? Я вважаю, що ситуація і в районі, і в Україні сприятлива для іноземних інвесторів:  зручна логістика, родючі землі, відповідальні партнери. Також в інвестора є можливість отримати кваліфікованих спеціалістів. Не відразу, але люди, які приходять, прагнуть навчатися, ми вкладаємо в них дуже багато, і зрештою – це відмінні фахівці. До того ж люди, працюючи на роботодавця, який дотримується усіх вимог не лише українського, а й американського законодавства, відчувають і впевненість, і стабільність.
По-перше, у нас дуже високі стандарти з техніки безпеки. Ви бачите, що навіть моя куртка, яку я постійно ношу на заводі, зі світловідбиваючими смугами. Захисні жилети, взуття, окуляри, рукавиці – все використовується для того, щоб людина прийшла на роботу здорова і з роботи пішла здорова. По-друге, це повага до людей, атмосфера в команді. Дуже слідкуємо за тим, щоб людина була захищена, щоб не обмежувалися її права.
На сьогодні у стасівський комплекс компанією DuPont Pioneer вкладено 56 мільйонів доларів, не рахуючи вартості сільськогосподарської техніки.
– Які складові є визначальними для бізнес-культури ТОВ “Стасі Насіння”?
– Ми знаємо, що у нас є найновіше обладнання, але все це лише будівлі, металоконструкції, а основну роботу виконує людина, тож до людей ставимося, як хотіли б, щоб ставилися до нас. Керівники підрозділів проходять відповідні тренінги, де вчаться, як вести команду, як правильно делегувати завдання. 
– Як обираєте партнерів? Чи співпрацюєте з диканськими аграріями?
– Насамперед йдеться про партнерів, які вирощують кукурудзу, соняшник. На заводі проходить друга частина виробничого процесу, а перша частина відбувається в полі, на ділянках гібридизації. У нас є спеціальна методика, але вона нічим не відрізняється від загальноєвропейської. Є стандарти, яким ці господарства мають відповідати. Для кукурудзи – це зрошення. На Диканщині ми співпрацюємо з підприємством “Ісіда-Д”, яке розташоване у Водяній Балці. Підприємство вирощує кукурудзу на зрошенні, його систему ми будували разом, і, вважаю, що це проект дуже успішний. По-перше, отримано хороший урожай, по-друге, господарство почало розвиватися разом з нами. Також варто сказати про “Інтерагросервіс”, Геннадій Анатолійович Головін з компанією Pioneer співпрацює вже більше 10 років, це дуже досвідчена людина. Зрошення тут не встановлювали, але співпрацюємо з цим господарством, оскільки технологія вже відпрацьована. Тобто ми впевнені, що отримаємо результат кожен рік. 
За роки роботи в Україні ми вирощували кукурудзу на зрошуваних і незрошуваних землях, але на сьогодні 85% полів у нас під зрошенням.
Для вирощування насіння соняшнику необхідна умова – просторова ізоляція. У радіусі 2 км навколо поля не повинно бути інших посівів цієї культури. Зважаючи, що в Україні на сьогодні сівозміна у виробників перенасичена соняшником, це дуже складне питання. Тому географія вирощування цієї культури у нас досить широка – Київська, Черкаська, Харківська, Полтавська та Сумська, а з наступного року й Херсонська та Запорізька області. У цілому ж вимоги до господарств полягають у тому, що вони повинні бути орієнтовані на інтенсивну технологію, у них має бути необхідна техніка, спеціалісти, можливість набрати людей для сортових прополок.
– Чи забезпечуєте супровід вирощування насіння?
– Зараз осінь, наші агрономи зібрали врожай, і в них уже розпочався 2018 рік. З осені агрономи у пошуках нових господарств, або вже з визначеними партнерами обирають поле, яке краще для вирощування наших культур. Надають консультації з приводу основного обробітку та внесення добрив. Наш агроном присутній під час усіх польових робіт, починаючи від посіву до збирання. Якщо господарство вирощує кукурудзу під зрошенням, ми встановлюємо спеціальні метеостанції, які контролюють рівень опадів, дають нам “картинку”, коли треба поливати культуру. 
До польових робіт ми залучаємо студентів аграрних університетів з областей, де ми вирощуємо ділянки гібридизації. Звертаємося до університетів, вибираємо собі, на нашу думку, найкращих. Вони працююють на посаді помічника агронома, тож мають можливість повністю ознайомитись з процесом. Після кількох таких сезонів студент стає вже повноцінним агрономом з досвідом роботи. Цьогоріч двох із таких студентів ми взяли на постійну роботу. Можна сказати, що це – випуск­ники нашого проекту.
– Втілення амбітних виробничих планів не під силу дилетантам. Ви вже трішки торкнулися теми  підготовки й добору кадрів для Вашого підприємства. Отож цьому питанню – увага особлива?
– Усі, хто у нас працює, проходять дуже багато тренінгів та навчань. Тому для наших працівників є вимога володіння англійською мовою. Це стосується спеціалістів різних напрямків. Агрономи відвідують семінари та навчання з технологій вирощування кукурудзи та соняшнику. Керівників підрозділів направляємо на тренінги в Європу для того, щоб загальні технології, впроваджені на інших заводах, приходили і до нас. Наприклад, якщо шість заводів, що розміщені у Європі, впроваджують нову технологію, то це ноу-хау відразу впроваджуємо і в нас в Україні. Таке ж навчання проходять і спеціалісти відділу виробництва, або до нас приїздять відповідні фахівці і проводять тренінги, або наші працівники їдуть на заводи в Угорщину чи Австрію і навчаються там. 
Цього року у нас введено посаду інженера з підвищення продуктивності. Робота цієї людини спрямована на вдосконалення всіх виробничих процесів на заводі. 
– Скільки людей працює у ТОВ “Стасі Насіння” і чи багато серед них стасівчан, диканців?
– Цього року маємо 60 постійних працівників, з початку вересня до середини жовтня додатково залучали 160 сезонних, нині з сезонних залишилося 90. У такому складі в чотири зміни ми працюватимемо до квітня, зараз дуже багато роботи.
Чимало з них стасівські й диканські. Скажімо, Іван Олійник, Віталій Адамець, Олександр Карпенко зі Стасів, Руслан Бринь з Диканьки працюють з початку відкриття заводу. Працівників з Диканьки та Полтави на роботу підвозить окремий автобус.
– Серйозне виробництво має всерйоз турбуватися й про своїх працівників, про їхню безпеку. Як налагоджена робота у цьому плані?
– По-перше, на заводі встановлена потужна система аспірації для очистки повітря – це дозволяє нашим працівникам дихати чистим повітрям в цехах виробництва. Також важливим фактом є безвідходність виробництва, тобто листя від кукурудзи іде на силос, качани – на опалення, відходи калібровки кукурудзи – на корми, а соняшнику – на олію та пелети. Багато уваги приділяємо безпеці праці. На посаді інженера з охорони праці у нас трудиться Роман 
Півень – людина досить відповідальна, він працював у колективі підрядника, який зводив завод, згодом у нас оператором, тобто знайомий з виробничим процесом.
Хоча у цілому в нас не лише інженер відповідальний за техніку безпеки, а кожен на своєму робочому місці.  Кожен керівник відповідає за безпеку своїх співробітників. Також ми турбуємося про наших працівників, коли вони не на робочому місці. Ми практикуємо бесіди з людьми про те, як можна безпечно виконувати ту чи іншу роботу вдома. Проводимо багато зібрань усіх наших працівників, зборів у підрозділах, п’ятихвилинок перед початком зміни, на яких обговорюємо правила техніки безпеки. Важливо, щоб кожен усвідомлював, що техніка безпеки – це не лише засоби індивідуального захисту (окуляри чи кепка), техніка безпеки – це перш за все поведінка людини на робочому місці. 
Чесно кажучи, нові працівники спочатку дещо шоковані тим, скільки акцентів робиться на охороні праці, підрядники також довго звикають до цього, але потім розуміють, що всі вимоги спрямовані на безпеку людини. Згодом це визнають усі. Знаєте, останнім часом ми почали бачити чимало людей на велосипедах у вечірній час у світловідбивних жилетах, які ми видаємо. Люди починають  розуміти, що ці жилети дуже гарно відбивають блиск фар, і велосипедиста видно здалеку. Це ті приємні моменти, які підтверджують, що ми на правильному шляху, що люди і поза заводом не ігнорують правил безпеки.
До того ж умови праці постійно покращуються, вдосконалюються. Якщо раніше лінію кукурудзи оператори мали обслуговувати, піднімаючись і спускаючись, долаючи сходами 4-5 поверхів (а це досить велике фізичне навантаження і витрата часу), то на сьогодні у цехах встановлено ліфти. Територія заводу досить велика, тож для зручності й оперативності працівникам “Майстерні” закуплено електромобіль, маємо велосипеди і т.д. 
– За роки роботи ТОВ “Стасі Насіння” зарекомендувало себе ще й як соціально відповідальний партнер. На чому саме зосереджуєте увагу, підтримуючи стасівську громаду?
– По-перше, наша соціальна відповідальність полягає в тому, що ми поставляємо наукові рішення для наших клієнтів і керуємо бізнесом так, щоб захистити навколишнє середовище і зберегти природні ресурси як для сьогодення, так і для майбутніх поколінь. У Стасях наша мета – мати ефективний завод, який є безпечним для людей і навколишнього середовища. Для будівництва заводу в Стасях використані найпередовіші та безпечні технології та обладнання. Ми працюємо відповідно до всіх нормативних вимог,
 і завод виконує всі вимоги законодавства. Найкращий доказ цього полягає в тому, що завод успішно пройшов державну екологічну експертизу і отримав позитивний висновок. Ми здійснюємо суворий контроль на додаток до дотримання всіх норм і продовжуємо пильно стежити за екологічною безпекою. Наше виробництво побудоване за принципом безвідходної технології, яка має на увазі повторне використання сировини й енергії в замкнутому циклі. Замкнутий цикл виробництва полягає в тому, що виробничі матеріали не проникають в ґрунти, і це допомагає нам зберегти навколишнє середовище безпечно. Наприклад, пилок від качанів кукурудзи, які у спеціальній установці перемелюються для подальшого використання, є цілком органічним продуктом. 
Ми розуміємо, що працюємо на тій же землі, де і живемо. Як компанія ми повинні не лише працювати, а й стати жителями села. Для того, щоб тримати руку на пульсі, наш завод почав співпрацювати зі стасівською громадою. Ще на початку нашої діяльності незалежний благодійний фонд провів соціологічне опитування мешканців Стасів, виділивши найбільш проблемні зони. На них і зосередились. В першу чергу всіх турбувало те, що місцева амбулаторія не мала власного обладнаного транспорту. І от з часом ми придбали машину швидкої допомоги з усім необхідним обладнанням. В подальшому почали працювати з місцевими дитсадком та школою. Наприклад, нинішнього року поміняли частину вікон на пластикові, придбали інвентар для трудового навчання, телевізор, програмне забезпечення для комп’ютерів, які закупили торік. Минулого року теж міняли вікна, придбавали спортивний інвентар. У дитячому садку поступово замінюємо вікна та двері на енергозберігаючі, придбали ліжечка для дітей. Підтримуємо і Стасівський будинок культури, нещодавно закупили взуття для учасників художньої самодіяльності. Ремонтували дорогу у Стасях, брали участь у ремонті роздягальні для футболістів на сільському стадіоні і т.д. За роки роботи заводу компанією у соціальну сферу (та ремонт доріг) Стасів вкладено більше 150 тисяч доларів.
– Сергію Віталійовичу, і насамкінець кілька слів про плани та перспективи.
– Ми працюємо над тим, щоб українське виробництво торгової марки Pioneer® відповідало всім міжнародним вимогам. Чому це важливо? Тому, що українські фермери, сільгосптоваровиробники часто хочуть отримати саме імпортне насіння. Ми прагнемо довести аграріям, що українське виробництво не відрізняється від європейського чи американського. Часто запрошуємо до нас товаровиробників, щоб вони на власні очі впевнилися у якості насіння. Адже наш завод найсучасніший у Європі, найновіший, у його проекті знайшов втілення досвід заводів компанії Pioneer у всіх країнах. Наші працівники мають досить високу кваліфікацію, вони навчені за світовими стандартами. Ми працюємо відповідно до міжнародних вимог, і правила нам не дозволяють випускати на ринок неякісну продукцію. Якість постійно контролює наша лабораторія, окрім того, наприклад, для аналізу генетичної чистоти насіння кукурудзи ми відправляємо в Австрію, а соняшнику – у Францію. Якщо ж воно не відповідає стандартам, ми відправляємо зерно на переробку і продаємо фермерам на годівлю худобі.
Ми відкриті для всіх, готові показати роботу заводу зсередини, поля, на яких працюємо, стандарти, яких дотримуємося, для того, щоб усі зрозуміли: українське насіння може бути якісним. Посіявши його, отримати високий врожай товарної кукурудзи, а отож і збільшити свою прибутковість – цілком реально для кожного аграрія. 
Розмову вела Світлана ГЛУШКО. Фото автора.

 

Граніт науки – міцний, але долається легко

... Вона з дитинства любила математику, тому своє майбутнє пов’язувала з “царицею всіх наук”. У старших класах до улюблених предметів додалася економіка. А живучи в тихій провінційній Диканьці (хоча і відомій на весь світ своїми “Вечорами на хуторі...”), мріяла про велике, гамірне місто, де було б цікаво жити і навчатися. У школі вчилася гарно, але зізнається: до десятого класу здавала матеріал “на оцінку”. А тоді зрозуміла: для повноцінних знань потрібно усе ретельно повторити і систематизувати, щоб мати змогу вступити до вишу на бюджетну форму навчання. 
І результат не забарився! Зовнішнє незалежне оцінювання  з української мови та літератури склала на 192 бали, з математики – на 182, з історії – на 171, Диканську гімназію ім. М.В.Гоголя Вікторія Лукаш закінчила зі срібною медаллю. З такими результатами її залюбки брали до кількох вишів, але дівчина обрала економічний факультет Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (спеціальність “менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”).
Й одразу з головою занурилася у насичене студентське життя! Крім навчання (безперечно, цікавого), як і в школі, займається спортом, у змаганнях з настільного тенісу між факультетами першого курсу зайняла перше місце! Взяла участь у конкурсі “Альма-матер”: разом з однокурсниками, які грали на саксофоні і гітарі, на піаніно виконала Palladio Антоніо Вівальді.  Про результат свого виступу дізнається на День студента (а він збігається в часі з днем народження університету), тоді ж відбудеться гала-концерт і вечір відпочинку для студентів.
Залюбки штудіює вищу математику, політ­економію, історію економічних учень, історію України, українську та англійську мови. Каже, що в неї гарна група, всі 32 студенти надзвичайно ерудовані. Але з 11 бюджетників тільки чотири отримує стипендію, і серед них – Віка Лукаш з Диканьки! Не стоїть осторонь громадського життя: вона – член профкому економічного факультету. Для студентів діє багато спортивних секцій, хор, школа Конфуція, де вчать китайську мову... Скільки цікавого чекає на неї попереду!
– Дуже вдячна всім моїм учителям за науку, скучаю за своїми однокласниками і класним керівником Іриною Миколаївною Гмирь. Можу порівняти і з упевненістю сказати: Диканська гімназія (тепер НВК) ім. М.В.Гоголя дає гарні знання і гарні стартові можливості, – резюмує студентка Вікторія Лукаш. Тож гарного студентського життя, хороших оцінок і незабутніх вражень!
Валентина Діденко. 

Схаменіться! будьте люди, бо лихо вам буде

.. Не називаю їх п’яницями: це хворі на алкоголізм люди, алкозалежні. Серед них багато з умілими руками, добрим серцем. У кожного – своя історія життя. Максим приїхав до Великих Будищ з Полтави, де його “кинули” з квартирою. Придбав стареньку хату, тут можна було б більш-менш пристойно жити. Сусіди спочатку жаліли його, допомагали, хто чим міг: одяг­ли, взули, нагодували. Та побачили, що працювати чоловікові не хочеться: там важко, там ображають... Спродав усе, що було в хаті, поміняв на горілку...
Андрій – чуйний, трудолюбивий, безвідмовний, завжди прийде на допомогу, прекрасний батько. Аби ж не оковита! Ось уже кілька місяців він не виходить зі “штопора”. 
Живуть у селі й два брати, Олексій та Віктор. Пропили з хати все, що могли, розібрали сарай, кухню; де яке не було залізяччя – поздавали на металолом. Неодноразово їх знаходили на самісінькій дорозі п‘яними, як чіп, майже бездиханними: водії зупинялися, лаючись на чому світ стоїть, відтягували з проїжджої частини. Добре, що не сталося горя! А так – одним смерть чи каліцтво, іншим – тюрма... Є й ще одні брати по нещастю, Володимир та Олександр. Міцні, як дубки, але не можуть подолати тієї страшної недуги, хоча траплялися й винятки, коли рік або й два не пили. Один потрапив до в’язниці на півроку, інший – до реабілітаційного центру. Повернуться додому в пусту, холодну хату із занедбаним двором, куди неможливо зайти. А далі що?
Олег живе на утриманні матері-пенсіонерки, ще й руку на стареньку часто-густо піднімає. “Мамо, давайте заберу до себе, доки ж ви будете мучитися?” – не витримує донька, що живе в Полтаві. А матері свого сина шкода: за п’яний дебош вона ж і штраф заплатила, переймається, чи не покарають його ще й громадськими роботами?
Іван приїхав із Західної України, мав неабиякий хист до будівництва, золоті руки. "Зелений змій" повністю затьмарив свідомість, змінив його до невпізнанності: побитий, чорний від постійних пиятик, брудний. 
В Олександра в молодості важко було не закохатися: блакитноокий, білявий, гарний! Нині ж – на краю прірви: в горілчаному чаду навіть не знав, що днями в будинку престарілих померла його мати. Не попрощався, не кинув пригорщі землі. Утратив усе людське й Вадим; його помешкання навіть хижиною дядька Тома назвати важко, воно нагадує занедбане лігво. Радів, коли суд призначив позбавлення волі на півроку за дрібні крадіжки: у тюрмі тепло, там годують... А був же неабияким спортсменом в СПТУ-51, міг би піти далі, ставити рекорди... 
Неодноразово відбував покарання за дрібні злочини, скоєні в п’яній маячні, й Сашко, а мав же чудову дружину, двох доньок. Нині ледве ходить, хто подбає про нього, хто догляне?
Літо, коли на пляшку можна було заробити, здавши яблука, сливи чи горіхи, закінчилося. Звісно ж, на зиму в таких людей нічого не заготовлено, у селі почнуться крадіжки. Прикро, що деякі члени нашої громади не усвідомлюють, що, збуваючи самогон чи фальсифікат, вони сіють проблеми в сім’ях, підвищують рівень вчинення кримінальних правопорушень на ґрунті спожитого алкоголю і просто підривають здоров’я односельців (споживання самогону завдає максимальної шкоди серцево-судинній системі, печінці, ниркам, легеням, травній системі, головному мозку та статевим органам), адже не завжди добросовісно дотримуються технологій виготовлення, додають різні небезпечні хімічні речовини.
Прикро й те, що ветеранів самогоноваріння всі знають, вони роками споюють односельців, не гребуючи в рахунок плати брати навіть речі домашнього вжитку, білизну. І ніякі суди не можуть змусити відмовитися від цього прибуткового для них, але згубного для суспільства заняття. Чому ж тоді, коли раптово приходить горе в родину, заламуючи руки, запитують в Господа: за що? Страшно, що розплачуватимуться за це заняття діти, внуки, правнуки...  Чи думаєте ви про це, нешановні мої односельці, займаючись самогоноварінням? Або ж продавці торгових точок, які дають оковиту “на список”? Хочеться звернутися і до чоловіків, і до жінок, які п’ють безбожно, і до продавців “зеленого змія” словами Тараса Шевченка: “Схаменіться! будьте люди, бо лихо вам буде”.
Різні причини призводять до деградації від алкоголізму: когось – спадковість і неналежне виховання, інші, як кажуть, із жиру бісяться, когось у складній життєвій ситуації не почули, не зрозуміли. Це хвороба, яку треба лікувати. Дехто знаходить розраду і спасіння в храмі Божому, але не кожному це дано. Звертаюся до громади: спробуймо не засуджувати таких людей, а допомогти. Хоча б словом! Лише спільною відповідальність і спільною любов’ю ми можемо щось змінити!
Звертаюся і до правоохоронців: самогоноваріння, зберігання самогону та його збут заборонені законом, вин­них у цьому правопорушенні не­обхідно частіше притягувати до відповідальності. Плануймо спільну роботу, караймо тих, хто на людському горі робить бізнес.  І тут не потрібні якість закони “зверху”, з цією проблемою можна і потрібно боротися.
Христина Покутня, Великобудищанський сільський голова.

Граніт науки – міцний, але долається легко

... Вона з дитинства любила математику, тому своє майбутнє пов’язувала з “царицею всіх наук”. У старших класах до улюблених предметів додалася економіка. А живучи в тихій провінційній Диканьці (хоча і відомій на весь світ своїми “Вечорами на хуторі...”), мріяла про велике, гамірне місто, де було б цікаво жити і навчатися. У школі вчилася гарно, але зізнається: до десятого класу здавала матеріал “на оцінку”. А тоді зрозуміла: для повноцінних знань потрібно усе ретельно повторити і систематизувати, щоб мати змогу вступити до вишу на бюджетну форму навчання. 
І результат не забарився! Зовнішнє незалежне оцінювання  з української мови та літератури склала на 192 бали, з математики – на 182, з історії – на 171, Диканську гімназію ім. М.В.Гоголя Вікторія Лукаш закінчила зі срібною медаллю. З такими результатами її залюбки брали до кількох вишів, але дівчина обрала економічний факультет Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна (спеціальність “менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”).
Й одразу з головою занурилася у насичене студентське життя! Крім навчання (безперечно, цікавого), як і в школі, займається спортом, у змаганнях з настільного тенісу між факультетами першого курсу зайняла перше місце! Взяла участь у конкурсі “Альма-матер”: разом з однокурсниками, які грали на саксофоні і гітарі, на піаніно виконала Palladio Антоніо Вівальді.  Про результат свого виступу дізнається на День студента (а він збігається в часі з днем народження університету), тоді ж відбудеться гала-концерт і вечір відпочинку для студентів.
Залюбки штудіює вищу математику, політ­економію, історію економічних учень, історію України, українську та англійську мови. Каже, що в неї гарна група, всі 32 студенти надзвичайно ерудовані. Але з 11 бюджетників тільки чотири отримує стипендію, і серед них – Віка Лукаш з Диканьки! Не стоїть осторонь громадського життя: вона – член профкому економічного факультету. Для студентів діє багато спортивних секцій, хор, школа Конфуція, де вчать китайську мову... Скільки цікавого чекає на неї попереду!
– Дуже вдячна всім моїм учителям за науку, скучаю за своїми однокласниками і класним керівником Іриною Миколаївною Гмирь. Можу порівняти і з упевненістю сказати: Диканська гімназія (тепер НВК) ім. М.В.Гоголя дає гарні знання і гарні стартові можливості, – резюмує студентка Вікторія Лукаш. Тож гарного студентського життя, хороших оцінок і незабутніх вражень!
Валентина Діденко. 

bottom of page