Опубліковано: 28 вересня 2018 р..
Поки дощами розкосими
в серце печаль не вросла,
давай у долi попросимо
ще хоч краплину тепла
Дерева ще бадьоряться, не спішать змінювати свої літні зелені сукні на осінні золотисті, а вересневий дощ враз остудив розпашілу землю, нагадуючи: теплу кінець, пора осені вступати у свої права, вона цьогоріч і так забарилася. Минув лише перший прохолодний тиждень, а літа мов і не було...
Ось так і в людському житті.
“Коли ті літа збігли, побралися ми п’ятдесят шість років тому, а як один день, все промайнуло”, – ніби дивується, стверджуючи незаперечну істину, Лідія Василівна Кальник і звертає лагідний погляд на свого вірного супутника Якова Андрійовича. Він продовжує: “Та п’ятдесят сьомий вже йде...” І в унісон, як і по життю йдуть, починають розповідь про їхні радощі й печалі, які живуть у пам’яті, у сімейних фотоальбомах, а ще у старенькій сумці, що виконує тепер роль сейфа, у якому зберігає свої записи Лідія Василівна. Майже все трудове життя жінка була обліковцем у тракторній бригаді колгоспу імені Чкалова, скрупульозно вела облік, до цього часу може розповісти про кожного механізатора, хто й які роботи виконував, скільки виробив трудоднів того чи іншого року. Щиро говорять Кальники про своїх колишніх колег Івана й Олександру Грицаїв, Григорія й Клавдію Артюхів, Володимира й Лідію Хмеликів, Олександра Тимошенка, Миколу Кальника, Андрія Сотника, Бориса Ладна, Василя й Анатолія Петренків, Віктора Сидоренка, Василя Сулимку.
Трепетно веде Лідія Василівна й сімейний архів. Дістає чоловікову трудову книжку й показує 1952 роком датований запис, який засвідчує, що 15-річний Яків Кальник працював причіпником, виробив 253 трудодні, заробив за рік 7 карбованців, 170 кг пшениці та 74 кг жита. Це було вже не перше місце роботи хлопця, до того кілька років влітку він пас колгоспних овець.
Теплий спомин лишила весна 1959 року. Молодий тракторист Яків Кальник сіяв на колгоспному полі кукурудзу, а Ліда, ще школярка, підробляла сівальницею. Іскру, яка спалахнула тоді, не згасили життєві випробування, Яків Андрійович і Лідія Василівна бережно пронесли через усе життя і любов, і повагу, і гідність.
А скільки радості принесло народження у 1962 році сина Андрія! Серед головних сімейних віх і синове одруження, тепло й щиро звуть Кальники свою невістку Люду донечкою. Гордяться, що їхні діти Андрій Якович та Людмила Іванівна Кальники, які вчителюють у Диканській ЗОШ І-ІІІ ступенів, стали авторитетними педагогами, шанованими людьми. Про внучку Яночку й говорити годі, виросла, вивчилася на архітектора, вийшла заміж, а для дідуся та бабусі лишається їхньою найбільшою втіхою.
У праці збігли всі ті літа. 49 років механізаторського стажу має Яків Андрійович, 39 – віддала роботі у колгоспі Лідія Василівна. А ще ж і вдома не звикли без діла сидіти. Півгектара городу порали, трьох корів тримали, отож і про сіно треба було подбати, інша живність вимагала уваги й харчу.
Журяться Яків Андрійович та Лідія Василівна, що роки, пролітаючи, забирають із собою силу та здоров’я. Такий закон природи: ступає на поріг життєва осінь. У Кальників вона затишна, зігріта любов’ю дітей, внучки, шаною односельців, просто їм щедро повертається добро, яке все своє життя дарували людям.
Світлана Глушко.
Фото автора та весільне з сімейного архіву Кальників.
Естафета пам’яті “Слава визволителям України”
20 вересня Диканщина долучилася до Всеукраїнської акції, ініційованої Радою організації ветеранів України, і прийняла від Решетилівщини естафету пам’яті “Слава визволителям України”, що проходила за маршрутом Котельва – Зіньків – Шишаки – Велика Багачка – Решетилівка – Диканька.
На місці спостережного пункту 4-го гвардійського мінометного полку, звідки було дано команду здійснити перший в Україні залп “катюш” і де встановлений пам’ятний знак, відбувся урочистий мітинг. Його вели Альона Онищенко та Аліна Домненко. Голова райдержадміністрації Володимир Шкарбань, голова Диканської районної ради Станіслав Муха, ініціатор і спонсор встановлення нового пам’ятного знака, що увічнює події 1941 року, Юрій Худяк, перший заступник голови райдержадміністрації Зоя Присяжнюк, голова Решетилівської райдержадміністрації Роман Перепелиця (до речі, наш земляк), голова Диканської районної організації ветеранів війни і праці Анатолій Івашко, голова Решетилівської організації ветеранів війни і праці Віктор Багно у своїх виступах закликали пам’ятати подвиг старшого покоління, берегти рідну землю, будувати сильну України і бути її патріотами. Разом з провідним екскурсоводом Диканського історико-краєзнавчого музею імені Д.М.Гармаша Анною Кошель присутні перегорнули сторінки тих вікопомних подій: 718 днів тривала окупація Диканщини, 8570 житлових будинків було зруйновано, з 7255 земляків, що стали на захист рідної землі, 4200 полягли на фронтах. Пам’ять загиблих вшанували хвилиною мовчання.
Воїн-афганець, колишній Диканський військовий комісар Олександр Братський подарував гостям одну зі своїх картин, написану у часи його роботи на Решетилівщині, а зображений на полотні місцевий меморіал Слави.
Органічно у канву урочистостей влився мелодійний спів наших соловейків з районного будинку культури – Аліни Домненко та Олени Гандзюк.
Голова Решетилівської РДА Роман Перепелиця разом з головою Решетилівської організації ветеранів війни і праці Віктором Багном передали альбом з пам’ятними знімками, що засвідчують шану визволителям – учасникам Другої світової війни, голові Диканської РДА Володимиру Шкарбаню, а вже наступного дня альбом, доповнений інформацією про те, як на Диканщині вшановують подвиг людей старшого покоління, було передано у рамках естафети Пам’яті до Полтави.
Запросили гостей з Решетилівщини й до історико-краєзнавчого музею імені Д.М.Гармаша, де Анна Кошель провела для них змістовну екскурсію.
Світлана Глушко. Фото автора.
Бібліотек@: все тут і всі тут!
Вже звичними для наших читачів стали виставки-інсталяції, серед яких була озвучена виставка “Співаючий нерв епохи” до дня народження В.Висоцького, з якої лунали пісні знаменитого барда. До Всесвітнього дня котів частиною інсталяції була жива киця, яка з цієї нагоди завітала до бібліотеки та знайшла свій дім завдяки її працівникам. Фотовиставка “Чорнобиль у спогадах та фотознімках” торкнулася кожної душі своєю проникливістю. А посмакувати яблуками, грушами, виноградом з садів бібліотечних господинь наші відвідувачі могли прямо біля виставки “Вересень трусить груші в садочку”. Це лише кілька прикладів креативності моїх колег – для створення цікавого бібліотечного простору в хід ідуть не тільки врожаї, а й речі домашнього вжитку: парасолі, скатертини, валізи та багато іншого. Взагалі основний принцип сучасного бібліотекаря – “Хочеш жити – крутись, як можеш!”
Усі тут. Цього року справді – всі! Завдяки тому, що за останні роки приміщення та інтер’єр ЦРБ зазнали неймовірних перевтілень із “совка” до ХХІ сторіччя (не втомлюємося дякувати всім, до цього причетним) в нас були проведені: тренінг за програмою Британської ради “Активні громадяни”, тренінги спільно з ГО “Зелене серце”, ми приймали слухачів VІ Всеукраїнської літньої школи адвокації для бібліотекарів “Адвокація в стилі Етно” (статтю про це вміщено в останньому номері часопису “Бібліотечна планета”), учасників бібліотечного туристичного проекту “Пізнай Полтавщину та її бібліотеки”. Завдяки тому, що нас відвідують колеги з усієї країни, намагаємось не стояти на місці, слідкувати за подіями, що відбуваються в бібліотечній спільноті.
Всеукраїнський день бібліотек збігається з християнським святом Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, тому працівники Диканської ЦРБ відзначають його з вірою, що всі перетворення ще не завершилися (маємо ще багато планів), надією на більш достойне матеріальне оцінювання, любов’ю до професії і наших читачів (бо більшість присвятила їм усе своє життя) і мудрістю бути збирачами, хранителями, дослідниками й популяризаторами духовної спадщини поколінь.
Наталія Кучеряєва, директор централізованої бібліотечної системи.
На фото: зліва – провідні бібліотекарі відділу обслуговування Марія Тягній і Тетяна Михайлик з директором ЦБС Наталією Кучеряєвою; справа – провідний бібліотекар читального залу Світлана Тютюнник з провідним бібліографом Ольгою Гірняк.
Саме такий слоган Українська бібліотечна асоціація обрала девізом для 2018 року. І Диканська центральна районна бібліотека цьогоріч якнайкраще ілюструє цю фразу. Все тут: різноманітні заходи – для юних про небезпеку шкідливих звичок, правового й екологічного спрямування, майстер-класи (цього року – створення “Валентинки” та розпис писанки на солоному тісті до Великодня); для дорослих – презентації книг (приємно, що одним з авторів, творчість яких популяризуємо, є наша колега, провідний бібліотекар Тетяна Михайлик, її збірка зветься “На відстані душі”), “Живи і квітни, земле рідна” Ніни Василькевич. Урожайним видався 2018-й!ана Тютюнник з провідним бібліографом Ольгою Гірняк.
Веселковий світ дитинства
Дошкільна ланка сьогодні – це обов’язкова первинна складова частини системи безперервної освіти в Україні, де дитина не тільки проводить час, спілкуючись з однолітками й дорослими, а й набуває необхідних знань і вмінь, що є базовими для навчання у початковій школі, отримує соціокультурний досвід, важливий для самореалізації в суспільстві. Розкрити індивідуальність дитини, забезпечити її розвиток – одне з найважливіших завдань дошкільної освіти, і вирішувати його сьогодні має педагог-майстер, педагог, для якого дитина є центром власної ціннісної системи професійної діяльності.
Процес реформування освіти вимагає від педагогів постійного професійного зростання, вдосконалення й розвитку вже набутих компетентностей – предметно-наукової, методичної, психолого-педагогічної, валеологічної, культурологічної та формування нових – інформаційно-комунікаційної, правової, методологічної, які є необхідними для вирішення сучасних професійних завдань. Швидкоплинний соціокультурний простір змушує всіх нас до неперервної освіти впродовж життя, до щоденної роботи.
Прикладом для педагогічних працівників щодо отримання другої вищої дошкільної освіти в 2018 році стали завідуючі Ландарівським закладом дошкільної освіти “Ромашка” Андріївської сільської ради Марина Криворучко та Стасівським закладом дошкільної освіти “Пролісок” Ірина Карпенко. Завідуюча Водянобалківським закладом дошкільної освіти “Дзвіночок” Оксана Шило отримала диплом бакалавра з дошкільної освіти. Щедрим виявився 2018-2019 навчальний рік і для вихователів, які вступили до Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка: Вікторії Грицай та Анастасії Сергієнко (Диканський ЗДО №1 “Ромашка”), Інни Криворучко (Балясненський ЗДО “Веселка”), Людмили Мосієць та Валентини Марченко (Диканський ЗДО №3 “Сонечко”).
Сьогодні багато в чому від вас, шановні колеги, залежить, яким буде нове покоління України, адже саме ви маєте допомогти дітям зорієнтуватись у реаліях сучасного життя, навчити співчувати, міркувати, робити власний вибір на користь краси, добра й поваги до інших. Вам належить сформувати в них уміння жити в колективі, брати на себе відповідальність, працювати в команді. Саме ви маєте стати помічниками батьків у справі виховання особистості, для якої слова совість, людяність, справедливість будуть сповнені важливого змісту і слугуватимуть орієнтиром у відносинах з іншими людьми.
Ірина Гузь, методист РМК.
На фото: керівники закладів дошкільної освіти району з Іриною Гузь і завідуючою методкабінетом відділу освіти, сім’ї, молоді та спорту РДА Марією Курило.